IV - Stillste Stund

Zuweilen kommen nie geliebte Frauen

Im Traum als kleine Mädchen uns entgegen

Und sind unsäglich rührend anzuschauen

Als wären sie mit uns auf fernen Wegen

Einmal an einem Abend lang gegangen

Indes die Wipfel atmend sich bewegen

Und Duft herunterfällt und Nacht und Bangen

Und längs des Weges, unseres Wegs, des dunkeln

Im Abendschein die stummen Weiher prangen

Und, Spiegel unsrer Sehnsucht, traumhaft funkeln

Und allen leisen Worten, allem Schweben

Der Abendluft und erstem Sternefunkeln

Die Seelen schwesterlich und tief erbeben

Und traurig sind und voll Triumphgepränge

Vor tiefer Ahnung, die das große Leben

Begreift und seine Herrlichkeit und Strenge

Іноді кохані ніколи не приходять

Зустріти нас уві сні маленькими дівчатками

І невимовно зворушливі на погляд

Наче вони були з нами на далеких стежках

Гуляв один раз за вечір

Поки крони дерев дихають і рухаються

І пахощі спадають, і ніч, і страх

А по дорозі наш, темний

Тихі водойми сяють у вечірньому світлі

І, дзеркало нашої туги, іскриться, як сон

І всі м’які слова, все пливуть

Вечірнє повітря і перші блискучі зірки

Посестринсько і глибоко тремтять душі

І сумні й сповнені тріумфальної пишності

Раніше глибоке уявлення про те, що велике життя

Зрозуміти і його славу і суворість