Alice II (Nie allein mit dir) - Stillste Stund

Alice!

Du bist nicht tot…

Alice öffnete ihre Lider — grelles Licht!

Auch wenn es nur das fahle Mondlicht war, welches in ihr Zimmer schien

Fiel es ihren Augen doch sehr schwer, sich nach all der Zeit in tiefster

Dunkelheit langsam wieder daran zu gewöhnen

Da man sie im ersten Moment tot glaubte, hätte man ihren schwachen Herzschlag

in jener Nacht, in der sie vor dem großen Spiegel zusammengebrochen war,

beinahe nicht bemerkt.

So lag sie nun aber in ihrem Bett;

bis zu diesem Moment

ohne Bewusstsein

Seit eben dieser einen Nacht — vor nunmehr genau vier Jahren…

Alice versuchte, ihre schmerzenden Augen zu bewegen.

Langsam wanderte ihr Blick

die Decke ihres Zimmers entlang und an einer Wand hinunter

Sie freute sich, neben einem Spiegel auf der Kommode ihre alte Spieluhr

Erkennen zu können.

Doch zog sich diese plötzlich wie von Geisterhand auf…

Ihr Lächeln verflog wie im Nu vom Gesicht

Etwas war bei ihr, was wusste sie nicht

Doch beim Blick in den Spiegel wurd ihr bald klar:

Es war die blasse Gestalt, die sie wieder dort sah

Schon seit langer Zeit sitzt etwas tief in dir

Hört dich atmen und schreit, lacht und weint mit dir

Könntest du ahnen was in deinem Kopf geschieht…

Du bist nie allein — allein mit dir, Alice!

Sie versuchte sich weiter aufzurichten, um aufzustehen, doch es war ihr anfangs

kaum möglich ihren Körper auch nur wenige Zentimeter zu bewegen

Immernoch alles verschwommen in ihren Augen, gelang es ihr nach einer ganzen

Weile schließlich doch und so wankte und tastete sich das Mädchen durch den nur

schwach erhellten Raum

Sie zwang sich voran, ängstlich, Schritt für Schritt

Ihr Körper so schwach, er machte kaum mit

Hin zum Spiegel dem Gesicht entgegen

Es konnte nur dort eine Antwort geben

Später wird man übereinkommen, Alice sei schwer krank, und wird sie unter

starke Beruhigungsmittel stellen.

Denn so pflegt man es stets zu handhaben,

wenn jemand der Wahrheit zu nahe rückt…

Sie berührte den Spiegel: kalt war er nicht

Es war nichts mehr zu sehen, auch nicht das Gesicht

Vielleicht war es gut jetzt und alles vorbei

Doch dann zerriss die Nacht ihr grässlicher Schrei

Schon seit langer Zeit sitzt etwas tief in dir

Hört dich atmen und schreit, lacht und weint mit dir

Oftmals ist dir fremd was du im Spiegel siehst

Du bist nie allein — allein mit dir, Alice!

Was siehst Du, Alice?

Was ist dort im Spiegel?

Alice!

Аліса!

Ти не мертвий...

Аліса розкрила повіки — яскраве світло!

Навіть якщо в її кімнату сяяло лише бліде місячне світло

Після всього цього часу її очам було дуже важко дивитися глибоко

Знову поволі звикаєш до темряви

Оскільки ви спочатку повірили, що вона мертва, у вас буде слабке серцебиття

тієї ночі вона впала перед великим дзеркалом,

майже не помічено.

Але тепер вона лежала у своєму ліжку;

до цього моменту

без свідомості

Відтоді однієї ночі — рівно чотири роки тому...

Аліса спробувала поворухнути своїми хворими очима.

Її погляд повільно блукав

вздовж стелі її кімнати і вниз по одній стіні

Вона була в захваті, побачивши свою стару музичну шкатулку біля дзеркала на комоді

вміти розпізнавати.

Але воно раптом відкрилося, ніби за чарою...

Її усмішка миттєво зникла з її обличчя

У ній було щось таке, чого вона не знала

Але коли вона подивилася в дзеркало, то незабаром зрозуміла:

Це була бліда постать, яку вона знову побачила там

Щось давно сидить глибоко всередині вас

Чути, як ти дихаєш і кричиш, смієшся і плачеш разом з тобою

Чи можете ви вгадати, що відбувається у вас в голові...

Ти ніколи не буваєш одна - наодинці з тобою, Аліса!

Вона намагалася змусити себе встати, але спочатку це була вона

навряд чи можливо зрушити її тіло навіть на кілька сантиметрів

Все ще розпливчасті в її очах, їй це вдалося

Нарешті на деякий час дівчина захиталася й намацала собі шлях

слабо освітлене приміщення

Вона з тривогою рушила вперед, крок за кроком

Її тіло настільки слабке, що ледве встигало

До дзеркала до обличчя

Там могла бути тільки відповідь

Пізніше буде погоджено, що Аліса серйозно хвора, і її підпишуть

поставити сильні заспокійливі засоби.

Тому що так ти завжди ставишся до цього,

коли хтось наближається до істини...

Вона торкнулася дзеркала: воно не було холодним

Не було чого бачити, навіть обличчя

Можливо, зараз і все було добре

Але потім ніч розірвав її жахливий крик

Щось давно сидить глибоко всередині вас

Чути, як ти дихаєш і кричиш, смієшся і плачеш разом з тобою

Те, що ви бачите в дзеркалі, часто для вас дивне

Ти ніколи не буваєш одна - наодинці з тобою, Аліса!

Якою ти бачиш Алісу?

Що там у дзеркалі?

Аліса!