Gleich Dem Ende Der Welt - Stillste Stund

Immer noch verwirrt, lasse ich mich in eine Kuhle

Unter einem dichten Busch fallen und ringe nach Luft

Ich bin das Laufen über derart weite Strecken nicht gewohnt

In meinem Bauch hingegen breitet sich das Gefühl

Einer unwohlsamen Erkenntnis aus:

Sie sind es!

Immer sind es sie

Die mir meine Grenzen aufzeigen und mich einengen

Immer nur sie

Nie zuvor hatten sie sich so weit in diesen

Unwegsamen Teil meines Waldes hervorgewagt

Nun kann ich ihre unappetitlichen

Schalen Ausdünstungen überall wittern

Ein Geruch als würden sie allesamt

Von einem kränklichen Wurf stammen

Mein Fell sträubt sich vor Ekel!

Der ganze Wald ist jetzt von einer Anspannung erfüllt

Alle können ihre Nähe spüren, gleich dem Ende der Welt

Sie können überall und nirgendwo sein

Denn die Luft ist durchzogen von ihrem Gestank

Und der Wind gibt ihnen diesen Geruch

Und das grässliche Geschrei der Waldbewohner

Gibt ihnen einen Namen…

(Menschen!)

Ich spüre ihre Gedanken mittlerweile

Von allen Seiten an mich herankommen…

Ich springe aus meiner Deckung

Und haste weiter durch das Geäst

Zu spät!

Ihre Schreie gellen durch den Wald

Überall neben mir klirrt und pfeift es

Ich verspüre einige dumpfe Aufschläge

An meinem Körper, Blut in meinem Fell

(Wolf! Hierüber!)

Und wieder treibe ich durch die Zeit

Mit all ihren Bildern aus längst vergangenen Tagen

(Treib hinfort!!!)

Ich erinnere mich…

Все ще збентежений, я занурююся в западину

Впасти під густий кущ і задихати повітря

Я не звик бігати на такі довгі дистанції

У моєму шлунку, з іншого боку, відчуття поширюється

Незручне усвідомлення від:

Це ти!

Це завжди вони

Вони показують мені мої межі і звужують мене

Завжди вона

Ніколи раніше вони не заходили так далеко в них

Смілива груба частина мого лісу

Тепер я можу їх неприємно

Скрізь нюхаючи снаряди видихи

Запах, ніби всі вони

Походить із хворого посліду

Моє хутро щетиниться від огиди!

Весь ліс тепер переповнений напругою

Усі відчувають свою близькість, як кінець світу

Вони можуть бути скрізь і ніде

Бо повітря просякнуте їхнім смородом

І вітер дає їм цей запах

І жахливий крик лісових мешканців

дайте їм ім'я...

(Люди!)

Тепер я відчуваю її думки

Підійди до мене з усіх боків...

Я вистрибую з укриття

І мчить далі крізь гілки

Запізно!

Її крики лунають лісом

Біля мене скрізь брязкоть і свистить

Я відчуваю якісь удари

На моєму тілі, кров на шерсті

(Вовк! Сюди!)

І знову я дрейфую в часі

З усіма її фотографіями з минулих днів

(Відпливи!!!)

Я пам'ятаю…