Galerie Der Träume - Stillste Stund

Es ist Tag.

Nahezu lautlos streife ich

Durch das Geäst und atme die Gerüche

All der anderen Waldgeschöpfe tief in mich ein

Mein Auge versucht, irgendeinen Anhaltspunkt

Von erkennbarer Struktur in den Lichtsäulen

Die durch das Laubdach des Waldes fallen, festzustellen

Als wäre ich leicht…

Als wäre ich ein schwarzer Schmetterling

Dessen Flügel in der Hitze fremder Gedanken

Zu verbrennen drohten

Gedanken, die ebenso in mein Leben einfielen

Wie die Lichtsäulen in diesen Wald…

Wie aus dem Nichts stehe ich plötzlich

Direkt vor einem mir fremden und

Dennoch sehr vertrauten Wesen

Das mir starr mitten in die Augen blickt!

Angst ergreift mich.

Aus einem Reflex heraus

Packe ich die Kreatur an der Kehle

Trotzdem kann sie ein ungewohntes Geräusch

In die Umgebung abgeben

Meine Zähne graben sich tiefer, treffen

Knirschend auf splitternde Knochen

Während ich meine Krallen in das Bein

Meines Opfers schlage um es still zu halten

Die letzten Schreie sind ungewöhnlich schrill

Die Ruhe kehrt zurück — und mit ihr plötzliche Dunkelheit

Ich spüre, wie das warme Blut, das sich aus der Wunde ergießt

Mir die Kehle hinunterrinnt

Der Körper liegt in unbestimmt zuckenden Bewegungen

Während weiteres Blut aus den Wunden tritt

Aufsteigt und sich in schlierigen Wolken

Um uns herum verteilt

Es vermischt sich mit meinen Gedanken…

(So entstehen Welten)

Die Schlieren fangen an, sich zu drehen —

Immer schneller und schneller

Sie verdichten sich zu einer Kugel

Die in einem explosionsartigen Licht

Aufgehen und gleißend hell strahlen will

Einige Tropfen lösen sich dabei aus dem Ball heraus

Und umkreisen ihn nun wie eine Sonne!

Erst jetzt kann ich das Geschöpf unter mir erkennen:

Die Kreatur, die ich überwand, ist mein Abbild!

Alles verschwimmt.

Eine Art Nebel zieht auf…

Настав день.

Я блукаю майже безшумно

Крізь гілки і дихати запахами

Усі інші лісові створіння глибоко всередині мене

Моє око намагається знайти якусь підказку

Впізнаваної структури в стовпах світла

Ті, що падають крізь крони лісу

Ніби я легкий...

Ніби я чорний метелик

Чиї крила в запалі дивних думок

погрожував спалити

Думки, які також увійшли в моє життя

Як стовпи світла в цьому лісі...

Раптом нізвідки я встаю

Прямо перед незнайомою мені людиною і

Тим не менш, дуже знайомі істоти

Це дивиться мені прямо в очі!

Мене охоплює страх.

Поза рефлексом

Хапаю істоту за горло

Все-таки вона може видавати незнайомий шум

Доставити в навколишнє середовище

Мої зуби копають глибше, зустрічаються

Хрускіт на розколотих кістках

Поки я вставляю кігті в ногу

Вдарте мою жертву, щоб вона не загинула

Останні крики надзвичайно пронизливі

Повертається спокій — а з ним раптова темрява

Я відчуваю, як тепла кров ллється з рани

тече мені в горло

Тіло лежить у невизначених посмикуючих рухах

Як більше крові бризкає з ран

Піднімається і осідає у смугастих хмарах

Поширені навколо нас

Це змішується з моїми думками...

(Так створюються світи)

Смуги починають обертатися —

Завжди швидше і швидше

Вони ущільнюються в кулю

У вибуховому світлі

хочеться піднятися і яскраво сяяти

З кульки випаде кілька крапель

А тепер обведіть його, як сонечко!

Тільки тепер я бачу істоту під собою:

Істота, яку я подолала, — це мій образ!

Все розпливається.

Збирається якийсь туман...