Entleibung - Stillste Stund

Ich kann das verletzte Gewebe und die

Blutig auseinander klaffenden Wunden

Überall an meinem Körper nicht mehr spüren

Etwas tropft aus meinem Mund — Speichel…

Nein, kein Speichel — es ist Blut

Der Himmel verliert seine Farbe

Auch die Bäume und das Blut auf dem Waldboden

Neben mir scheinen langsam zu verblassen

(Lass diese faulende Hülle zurück!

War sie nicht stets der Stein im Weg?)

Meine Augen verdunkeln sich

In meinen Ohren ein ständiges

Dröhnen und Pumpen, mein Raumsinn — taub

Ich bin machtlos, beobachte meine letzten Gedanken

Die wie Wasserspritzer auf einem heißen Stein

Zischend verdampfen

Das letzte Zischen wird verstummen —

Kein Ringen um einen weiteren Gedanken

Nur noch dieser:

(Treib hinfort!!!)

Ich erinnere mich …

Я знаю травмовані тканини і ті

Криваві зяючі рани

Більше не відчуваю цього ніде на своєму тілі

Щось капає з рота — слина…

Ні, не слина — це кров

Небо втрачає колір

Також дерева та кров на лісовій підстилці

Поруч зі мною ніби повільно зникає

(Залиште ту гнилу оболонку!

Хіба вона не завжди була каменем на її шляху?)

Мої очі темніють

У моїх вухах постійна

Гумить і качає, моє відчуття простору — заціпеніло

Я безсилий, спостерігаю за своїми останніми думками

Вони як бризки води на розпечений камінь

Випарувати із шипінням

Останнє шипіння припиниться —

Без боротьби за іншу думку

Тільки цей:

(Відпливи!!!)

Я пам'ятаю …