Он - Шмели

Ностальгия Его колола

Изнутри, а со всех сторон

Жертвы Высшего Самотеррора

Били оземь, даря поклон…

Лишь красивая сила не льстила,

Насмеялась, чуть не убила…

Вознеслась до порочного тлена,

Вот вам жалость, кругом измена.

Обсчитался на девять грамм,

Знать, молился не тем богам…

Он устал, попросил награду

За умение воскресать,

Но устроила сила засаду,

Чтобы снова его убивать…

Не успел он ни с кем проститься,

Океан его облизал,

Полетел он вниз мёртвой птицей,

На дно, мимо алмазных скал…

Но опять остался он вечен,

В красоту он забрёл, обомлел,

Пусть был слаб он и нечеловечен,

Но в аду не раз он горел…

Сообразил да прочёл стихотворно,

Мне, мол, дело б творить плодотворно,

И дарить уют кособоким,

Надлежит Мир по праву, бесспорно,

Божевольным, Больным и Убогим…

Ностальгія Його колола

Зсередини, а з усіх сторін

Жертви Вищого Самотерору

Били землю, даруючи уклін.

Лише гарна сила не лестила,

Насміялася, мало не вбила…

Піднеслася до порочного тліну,

Ось вам жалість, кругом зрада.

Обрахувався на дев'ять грам,

Знати, молився не тим богам…

Він втомився, попросив нагороду

За вміння воскресати,

Але влаштувала сила засідку,

Щоб знову його вбивати.

Не встиг він ні з ким попрощатися,

Океан його облизав,

Полетів він вниз мертвим птахом,

На¸дно, повз алмазні скелі…

Але знову залишився він вічний,

У красу він забрів, обімлів,

Нехай був слабкий він і нелюдський,

Але в пеклу не раз він горів...

Зрозумів і прочитав віршовано,

Мені, мовляв, справа творити плідно,

І дарувати затишок доособоким,

Належить Мир по праву, безперечно,

Безумним, Хворим і Убогим…