Quest'Uomo - Roberto Vecchioni

Com'è difficile avervi dato il cuore,

la pelle, i nervi, gli occhi, i piedi…

perfino il mio odore

e nemmeno una sola ragione,

una sola, qualunque, anche vaga ragione

di essere qui.

Sembro invincibile, quando uscite la sera

senza darmi un bacio;

sembro invisibile, perso nei miei pensieri,

quando vi incrocio:

«Nostro padre ha una tale riserva di sogni

che non è possibile batterlo:

lui non può perdere mai…»

Ma guardate quest’uomo,

che vi ha insegnato a vivere

fermando il tempo,

con un solo vestito

per tutte le stagioni,

che vi ha insegnato a correre controvento,

e che vedete sul palco

a sbranare emozioni,

a serrare nei pugni

le cose che vanno via,

perché il bello degli uomini

è che non hanno mai perso,

e vi ha insegnato la grandezza

della malinconia,

perché siamo i soli padroni

dell’universo,

ma guardate quest’uomo,

guardatelo adesso, guardate

questo buffo uomo ridicolo

che sta sulla porta,

questo buffo uomo ridicolo

che fuma dietro alla porta,

questo buffo uomo ridicolo

che aspetta solo che torniate

e tutto il resto è un puttanaio

di puttanate…

un puttanaio di puttanate.

Così fa il tempo,

e non insegna a nessuno

come restargli dietro;

così fa il tempo e ti mette nelle tasche

diamanti di vetro…

e il ragazzo guardava le stelle,

e le stelle guardavano il buio,

e nel buio vi ho dato la mano…

Non badate a quest’uomo,

che sarà forse il freddo,

sarà forse il fumo,

ha chiuso gli occhi ma dentro

ci continua a vedere,

come il suo vecchio perso

nel bosco di Colono,

o il suo Valerio sfinito

di gotta e d’amore,

quest’uomo mai finito

e avvinghiato ad un sogno,

rivenduto in pacchetti

di musica e parole,

che scorreva la vita

e non trova più il segno

dove stava per leggere

il senso del dolore,

ma guardate quest’uomo,

guardatelo adesso,

guardatelo, guardate

questo buffo uomo ridicolo

che sta sulla porta,

questo buffo uomo ridicolo

che fuma dietro la porta,

questo buffo uomo ridicolo

che si aspetta che voi amiate

proprio quello stesso

puttanaio di puttanate,

il suo puttanaio…

Як важко віддати тобі своє серце,

шкіра, нерви, очі, ноги...

навіть мій запах

і жодної причини,

лише одна, будь-яка, навіть неясна причина

бути тут.

Я виглядаю непереможним, коли ти виходиш ввечері

не давши мені поцілунку;

Я здається невидимим, загублений у своїх думках,

коли я тебе перетинаю:

«У нашого батька є такий резервуар мрій

що перемогти його неможливо:

він ніколи не програє..."

Але подивіться на цього чоловіка,

хто навчив тебе жити

час зупинки,

лише з однією сукнею

на всі пори року,

хто навчив тебе бігати проти вітру,

і що ви бачите на сцені

розірвати емоції,

стискати в кулаки

речі, які йдуть,

тому що краса чоловіків

що вони ніколи не втрачали,

і навчив тебе величі

меланхолії,

бо ми єдині господарі

всесвіту,

але подивіться на цього чоловіка,

подивіться на це зараз, подивіться на це

цей смішний смішний чоловік

стоячи біля дверей,

цей смішний смішний чоловік

курить за дверима,

цей смішний смішний чоловік

просто чекаю, поки ти повернешся

а все інше - це громадський будинок

повій...

повія з повій.

Як і погода,

і нікого не вчить

як утриматися від нього;

так само час і кладе вас у ваші кишені

скляні діаманти...

і хлопець подивився на зірки,

і зірки дивилися в темряву,

і в темряві я подав тобі свою руку...

Не звертай уваги на цього чоловіка,

може це буде холод,

можливо, це буде дим,

він заплющив очі, але всередині

продовжує бачити нас,

як його старий втрачений

в лісі Колоно,

чи його виснаженого Валеріо

подагри та кохання,

ця людина ніколи не закінчила

і чіпляючись за мрію,

перепродається в пакетах

музики і слів,

щоб життя текло

і більше не знаходить знак

де він збирався читати

відчуття болю,

але подивіться на цього чоловіка,

подивіться на це зараз,

подивись на це, подивись на це

цей смішний смішний чоловік

стоячи біля дверей,

цей смішний смішний чоловік

курить за дверима,

цей смішний смішний чоловік

який очікує, що ти любиш

саме те саме

повія з повій,

його повія...