Alessandro E Il Mare - Roberto Vecchioni

Il tramonto era pieno di soldati ubriachi di futuro

Fra i dadi le bestemmie e il sogno di un letto più sicuro;

Ma quando lui usciva dalla tenda non osavano

Nemmeno guardare:

Sapevano che c’era la sua ombra sola davanti al mare

Poi l’alba era tutta un fumo di cavalli

Gridi e risate nuove;

Dove si va, passato il Gange

Generale, parla, dicci solo dove:

E lui usciva dalla tenda bello come la mattina il sole:

Come in una lontana leggenda

Perduta chissà dove…

Tornava bambino

E tornava bambino

Quando stava da solo a giocare nei viali

Di un immenso giardino;

La fontana coi pesci

Dai riflessi d’argento

Che poteva soltanto guardarla

Mai buttarcisi dentro

Non un capello fuori posto

Mentre entrava a cavallo nel mare

E il cuore, il cuore gli batteva addosso

Come a una donna che si va a sposare;

E tutti lo seguirono cantando

Senza nemmeno sospettare

E gli andarono dietro contenti

Di dover annegare

Tornava bambino

E tornava bambino

Quando stava da solo a giocare nei viali

Di un immenso giardino;

La fontana coi pesci

Dai riflessi d’argento

Che poteva solo guardarla

Mai buttarcisi dentro

E mentre si voltava indietro

Non aveva niente da vedere;

E mentre si guardava avanti

Niente da voler sapere;

Ma il tempo di tutta una vita

Non valeva quel solo momento:

Alessandro, così grande fuori, così piccolo dentro

На заході сонця було повно солдатів, п’яних у майбутнє

Серед кубиків, богохульства і мрії про безпечніше ліжко;

Але коли він вийшов з намету, вони не наважилися

Навіть не дивись:

Вони знали, що перед морем є його єдина тінь

Тоді світанок був весь дим коней

Нові вигуки і сміх;

Куди ти йдеш, повз Ганг

Генерале, говори, тільки скажи нам де:

І він вийшов із намету гарний, як ранкове сонце:

Як у далекій легенді

Загубився хтозна де...

Він знову був дитиною

І він знову був дитиною

Коли він один грав на бульварах

Величезного саду;

Фонтан з рибою

Зі срібними відблисками

Щоб він міг тільки дивитися на неї

Ніколи не стрибайте в нього

Ні волоски не на місці

Як він їхав у море

І серце, серце на ньому билося

Як жінка, що збирається заміж;

І всі йшли за ним співаючи

Навіть не підозрюючи

І пішли за ним щасливі

Про те, що треба втопитися

Він знову був дитиною

І він знову був дитиною

Коли він один грав на бульварах

Величезного саду;

Фонтан з рибою

Зі срібними відблисками

Щоб він міг тільки дивитися на неї

Ніколи не стрибайте в нього

І як повернувся назад

Йому не було чого бачити;

І як він дивився вперед

Нічого хотіти знати;

Але час усього життя

Це було не варте однієї миті:

Алессандро, такий великий зовні, такий маленький всередині