Il Cielo Capovolto (Ultimo Canto Di Saffo) - Roberto Vecchioni

Che ne sarà di me e di te,

che ne sarà di noi?

L’orlo del tuo vestito,

un’unghia di un tuo dito,

l’ora che te ne vai…

Che ne sarà domani, dopodomani

e poi per sempre?

Mi tremerà la mano

passandola sul seno,

cifra degli anni miei…

A chi darai la bocca, il fiato,

le piccole ferite,

gli occhi che fanno festa,

la musica che resta

e che non canterai?

E dove guarderò la notte,

seppellita nel mare?

Mi sentirò morire

dovendo immaginare

con chi sei…

Gli uomini son come il mare:

l’azzurro capovolto

che riflette il cielo;

sognano di navigare,

ma non è vero.

Scrivimi da un altro amore,

e per le lacrime

che avrai negli occhi chiusi,

guardami: ti lascio un fiore

d’immaginari sorrisi.

Che ne sarà di me e di te,

che ne sarà di noi?

Vorrei essere l’ombra

l’ombra di chi ti guarda

e si addormenta in te;

da piccola ho sognato un uomo

che mi portava via,

e in quest’isola stretta

lo sognai così in fretta

che era passato già!

Avrei voluto avere grandi mani,

mani da soldato:

stringerti così forte

da sfiorare la morte

e poi tornare qui;

avrei voluto far l’amore

come farebbe un uomo,

ma con la tenerezza,

l’incerta timidezza

che abbiamo solo noi…

Gli uomini, continua attesa,

e disperata rabbia

di copiare il cielo;

rompere qualunque cosa,

se non è loro!

Scrivimi da un altro amore:

le tue parole

sembreranno nella sera

come l’ultimo bacio

dalla tua bocca leggera.

Що буде зі мною і тобою,

що з нами буде?

Поділ твоєї сукні,

ніготь твого пальця,

коли ти йдеш...

Що буде завтра, післязавтра

а потім назавжди?

Моя рука тремтітиме

передаючи його на грудях,

постать моїх років...

Кому ти віддаси свій рот, свій подих,

невеликі рани,

очі на ту вечірку,

музика, яка залишилася

а ти не співатимеш?

А куди я подивлюся вночі,

похований у морі?

Я буду відчувати себе, як помирати

доводиться уявляти

З ким ви…

Чоловіки як море:

перевернутий синій

відображення неба;

вони мріють плавати,

Але це неправда.

Напиши мені від іншого кохання,

і за сльози

що будеш мати у своїх закритих очах,

подивись на мене: я залишаю тобі квітку

уявних посмішок.

Що буде зі мною і тобою,

що з нами буде?

Я хотів би бути тінню

тінь глядача

і засинає в тобі;

в дитинстві мріяла про чоловіка

що забрав мене,

і на цьому вузькому острові

Я так швидко мріяв про це

це вже пройшло!

Я хотів би мати великі руки,

солдатські руки:

тримай тебе так міцно

торкнутися смерті

а потім повернутися сюди;

Я хотів займатися любов'ю

як зробив би чоловік,

але з ніжністю,

непевна сором'язливість

що у нас є тільки...

Чоловіки, чекайте,

і відчайдушний гнів

копіювати небо;

зламати що завгодно,

якщо це не вони!

Напиши мені від іншого кохання:

твої слова

вони з'являться ввечері

як останній поцілунок

з твоїх світлих уст.