Hotel Dei Giorni Immobili - Roberto Vecchioni

All’hotel dei giorni immobili

Non brillano le stelle:

Qualche volta s’intravede appena

Il fondo della valle;

C'è un odore di salsedine

Ma il mare non si vede…

Dai sentieri che ci arrivano

Non ripartono più strade…

All’hotel dei giorni immobili

Da sempre c'è un soldato

Ma la guerra non spiegò

Se c’era morto o c’era nato;

E se c’era nato o morto

Non lo seppe mai il poeta

Che perdeva il tempo a chiedersi

Se un’entrata è anche un’uscita

E una notte innominabile

Ci transitò un mercante

E vendeva tutto a tutti

E tutti non avevan niente;

E vendeva per non piangere

Di non aver venduto

E le lacrime bagnavano

Sciupavano il broccato

Han mandato un messaggero

Forse arriva questa sera;

Passsa i monti, passa il gelo

Passa il tuono e la bufera;

Passa il fuoco dell’inferno

Con un foglio tra le mani;

Han mandato un messaggero

Forse arriverà domani

All’hotel dei giorni immobili

Ci venne anche un sovrano:

Ordinò, salì con comodo

Prese tutto il terzo piano:

E ci venne un accademico

Con un trucco madornale

Ma nel buio s’illuminarono

Solo gli angoli e le scale

E una notte senza nuvole

Si presentò un pensiero;

E si cominciò a distinguere

Buio falso e buio vero;

E una notte con le nuvole

Lì si smarrì un ricordo

E si continuò a confondere

L’apparenza di uno sguardo

S'è perduto il messaggero

S'è perduto sul confine

Tra il principio delle cose

E le cose della fine;

S'è perduto il messaggero

Col cavallo e con i cani

Tutto è ritornato nero

Dietro il grido dei gabbiani;

S'è perduto il messaggero

Con un foglio tra le mani:

Non arriverà stasera

Non arriverà domani

All’hotel dei giorni immobili

Nel sogno di una donna

Tutto è chiaro, tutto è limpido

La penombra non inganna;

E bastò guardarla un’attimo

Per leggerle nel cuore

Che lei già sapeva tutto

Prima ancora di sognare:

E fu finalmente giorno

Fu bambino e fu canzone

E fu gioia del ritorno

E fu «dormi», e fu persone;

E fu finalmente cielo

Con la luna e con le stelle

E fu finalmente mare

Con il vento e con le vele…

E fu subito chitarra

E fu abbraccio e fu ferita

E fu «guardami!»

e fu terra

E fu vivere e fu vita;

Così il giorno tornò giorno

E la notte fu la notte;

L’orizzonte all’orizzonte

E le stelle in cielo, tutte

У готелі нерухомих днів

Зірки не світять:

Іноді це ледве помітно

Дно долини;

Присутній солоний запах

Але не видно моря...

З стежок, що до нас доходять

Доріг більше немає...

У готелі нерухомих днів

Завжди був солдат

Але війна нічого не пояснила

Якщо він був мертвий або народився там;

І якщо він народився чи помер

Поет ніколи не знав

Хто витрачав час на роздуми

Якщо вхід – це ще й вихід

І ніч, яка не згадується

Через нього пройшов купець

І всім продав усе

І вони всі нічого не мали;

І продав, щоб не плакав

Не продавши

І сльози купалися

Вони зіпсували парчу

Вони послали гінця

Можливо, це відбудеться сьогодні ввечері;

Минуй гори, пройде мороз

Проходять грім і гроза;

Пекельний вогонь минає

З простирадлом в руках;

Вони послали гінця

Може, це прийде завтра

У готелі нерухомих днів

Була також лінійка:

Він замовив, піднявся зручно

Він зайняв весь третій поверх:

І прийшов академік

З чудовим трюком

Але в темряві вони засвітилися

Тільки кути та сходи

І ніч безхмарна

Виникла думка;

І ми почали розрізняти

Помилкова темрява і справжня темрява;

І ніч з хмарами

Там пам'ять загубилася

І плутанина тривала

Поява погляду

Посланець загубився

Він заблукав на кордоні

Між принципом речей

І речі кінця;

Посланець загубився

З кіньми і собаками

Знову все стало чорним

За криком чайок;

Посланець загубився

З папером у руках:

Це не прийде сьогодні ввечері

Воно не прийде завтра

У готелі нерухомих днів

У сні жінки

Все зрозуміло, все зрозуміло

Сутінки не обманюють;

І досить було на мить поглянути

Читати їх у серці

Що вона вже все знала

Перш ніж навіть мріяти:

І нарешті настав день

Він був дитиною і був піснею

І це була радість повернення

І це був «сон», і це були люди;

І нарешті це був рай

З місяцем і зірками

І нарешті було море

З вітром і вітрилами...

І це одразу була гітара

І це були обійми, і їй було боляче

І це було «Подивись на мене!»

і це була земля

І це було життя, і це було життя;

Так день перетворився на день

І ніч була ніч;

Горизонт на горизонті

І зірки на небі всі