Sur les comptoirs - Paris Violence

Y’avait dans le nord de la ville

Vers la Chapelle ou Stalingrad

Entre Rochechouart et Belleville

Je sais plus trop, un petit rade

Il était plutôt délabré

Carreaux fêlés et formica

Mais il fermait presque jamais

Alors on était toujours fourrés là-bas

On était triste comme la foire du Trône

Par un froid dimanche pluvieux

Mais si on souriait à la patronne

On avait droit en rab' à un verre ou deux

Et elle, c’est vrai qu’elle était belle

Comme le péché originel

Trop jeune avec ses vingt-cinq ans

Pour avoir échoué là-dedans

On la disait femme de marin

Et qu’en partant à Singapour

Un rafiot sombrant corps et biens

Aurait emporté son Jules pour toujours

Alors pour se consoler

Elle servait des demis pression

Des canons de rouge, des petits cafés

Et sa vertu pour quelques ronds

Ça se faisait dans la chambre au dessus

Tapissée de vieux calendriers

De posters affreux pris dans des revues

Et de photos de son naufragé

Elle semblait toujours si lointaine

Comme ces billes méridionales

Dont on rêve entre deux migraines

Sur un lit d’hôpital

En bas sa frangine, pendant ce temps

Continuait à remplir les verres

Elle avait le même regard océan

Mais avec une touche plus sévère

Et tous les métallos du quartier

La reluquaient sous leur casquette

Avec tous les mêmes yeux avinés

Derrière la fumée de leur cigarette

Et moi quand j'étais au comptoir

Avec mon verre de kir framboise

Et qu’il commençait à se faire tard

Et que j’avais une trop longue ardoise

Je pensais aux grandes vagues bleues

Qui avaient dû emporter le gonze

Rêvant de Tropiques et de Soleils radieux

En regardant notre ciel de bronze

Був на півночі міста

У бік каплиці чи Сталінграда

Між Рошешуаром і Бельвілем

Я вже не знаю, трохи радо

Воно було скоріше запущене

Потріскана плитка і форма

Але майже ніколи не закривався

Тому ми завжди там застрягли

Ми були сумні, як тронний ярмарок

У холодну дощову неділю

Але якби ми посміхнулися начальнику

Ми отримали додатковий напій або два

А вона, правда, була красива

Як первородний гріх

Занадто молодий у двадцять п’ять

За невдачу в цьому

Говорили, що вона була дружиною моряка

І при виїзді до Сінгапуру

Корпус та товари

Забрав би його Жюля назавжди

Тож для втіхи

Вона обслуговувала пресинг півзахисників

Гармати червоних, маленькі кафе

І його чеснота на кілька раундів

Це було зроблено в кімнаті вище

Розкладені старими календарями

Жахливі плакати, взяті з журналів

І фотографії її загибелі

Вона завжди здавалася такою далекою

Як ті південні мармури

Про що ми мріємо між двома мігренями

На лікарняному ліжку

Тим часом вниз її сестра

Продовжував наповнювати келихи

Вона мала такий самий вигляд океану

Але з більш жорстким дотиком

І всі сталеварки по сусідству

Подивився на неї під шапками

З тими ж п’яними очима

За їхнім сигаретним димом

І я, коли був біля прилавка

З моєю склянкою малинового кір

І було пізно

А в мене була надто довга дошка

Я думав про великі блакитні хвилі

Хто мав взяти хлопця

Мріють про тропіки і яскраві сонця

Дивлячись на наше бронзове небо