Les dieux s'ennuient - Paris Violence

Amis, que le festin commence

Une jeune et fraîche naïade

Dans l’immense plat de faïence

Gît sur un doux lit de salade

Que vos longs couteaux d’argent fin

Tranchent la chair encore vivante

Tirant d’un sommeil enfantin

Notre demoiselle indolente

Et puis plongez à pleines mains

Au cœur des entrailles fumantes

Que la mort nous enivre, absinthe parfumée

Que le diable nous livre ses plus beaux secrets

Passons à présent au fumoir

Et affalons nos corps débiles

Sur des canapés Modern Style

Tendus de velours vert et noir

Prenons ces pipes allongées

Gravées d’obscénités étranges

Et comme sur les bords du Gange

Que tombe un brouillard parfumé

Dont les corolles opiacées

Frisent de délicates franges

Que la mort nous enivre, divine rosée

Que le diable nous livre ses plus beaux secrets

Plongeons enfin sans coup férir

Mornes rêveurs, pantins fantoches

Dans le Léthé d'âpres débauches

Où pourront nos vieux nerfs pourrir

Buvons les beautés corrompues

D’anges aux charmes équivoques

Rebuts malades d’une époque

Où le fard coule sur le pus

Et puis affaissons-nous, repus

Dans nos élégantes défroques

Друзі, нехай свято розпочнеться

Молода і свіжа німфа

У величезному глиняному посуді

Лежачи на м'якій грядці з салату

Чим ваші довгі чудові срібні ножі

Наріжте м’якоть ще живою

Виривання з дитячого сну

Наша байдужа дівчина

А потім пірнати обома руками

У серці димлять нутрощі

Нехай смерть п’янить нас, запашний абсент

Нехай диявол розповість нам свої найкращі таємниці

Тепер перейдемо до курильної

І скинути наші слабкі тіла

На диванах сучасного стилю

Зелено-чорні оксамитові штори

Візьмемо ці подовжені труби

Вигравірувано дивними нецензурними словами

І як на березі Гангу

Нехай падає духмяний туман

З яких опіатні віночки

Завийте ніжні бахроми

Нехай смерть п’янить нас, божественна росо

Нехай диявол розповість нам свої найкращі таємниці

Давайте нарешті пірнемо без жодного пострілу

Морні мрійники, лялькові ляльки

В Леті гіркого розпусти

Де можуть згнити наші старі нерви

Вип’ємо розбещених красунь

Про ангелів із двозначними чарами

Хворі уривки епохи

Де рум'янець капає на гній

А потім просіли, наситилися

У наших витончених скиданнях