Fleurs de névroses - Paris Violence

Nous sommes les débris de siècles inutiles

Fin de race élégante, curieuse et débile

Qui traîne son ennui comme on traîne son chien

Ou plutôt, c’est l’ennui qui tient la laisse en main

Nous aimons les soies rares pour nos lavallières

Qu’en accord parfait viendra piquer une pierre

Et les gilets de pourpre en satin compliqué

Oùranger son monocle et sa mmontre àgousset

Et nos esprits sont détraqués et voués au délire

Par la collection des excès qui les feront périr

Dans nos grands salons désuets tendus de cachemire

Oùde macabres voluptés raniment nos désirs

Nous paraissons surgis des temps d’Héliogabale

De Rome agonisant en beautéorientale

Ou des Valois tarés, et ce sont bien nos doubles

Ces monstres chatoyants de chaque époque trouble

Nous sommes l'éternel râle des fins de règne

Le hoquet du soleil dans les couchants qui saignent

Les monstrueuses fleurs en bouquets de névroses

D’un funèbre jardin, raffinéet morose

Nous sommes les oiseaux d’une nuit un peu mauve

Dont la voûte céleste est celle des alcôves

Oùnos âmes vannées et nos cerveaux en loques

Finissent de s’user en orgies équivoques

Car rien ne pouvant plus émouvoir nos vieux nerfs

Il nous faut des débauches qui fleurent l’enfer

Des plaisirs compliqués et des vices subtils

Sous les sombres tentures de nos lits stériles

Ми останки марних століть

Елегантний, допитливий, тупий кінець породи

Хто тягне свою нудьгу, як собаку

Точніше, це нудьга тримає повідець у руці

Ми любимо рідкісні шовки для наших лавальєрок

Що в повній гармонії прийде вжалити камінь

І складні атласні фіолетові жилети

Де зберігати монокль і кишеньковий годинник

І наші розуми вийшли з ладу і марення

Збиранням надмірностей, які їх знищать

У наших великих старомодних салонах, обвішених кашеміром

Де моторошна ласолюбство оживляє наші бажання

Ми ніби вийшли з часів Геліогабала

Рим вмирає у східній красі

Або божевільний Валуа, а вони наші двійники

Ці мерехтливі монстри з усіх неспокійних епох

Ми — вічне брязкальце кінця царювання

Гикавка сонця на кривавих заходах

Жахливі квіти в букетах неврозів

Похоронного саду, вишуканого й похмурого

Ми птахи злегка фіолетової ночі

Чий небесний склеп є альковами

Де наші зморщені душі і наші обдерті мізки

В кінцевому підсумку зношується в двозначних оргіях

Бо ніщо не може більше похитнути наші старі нерви

Нам потрібні розпусти, які пахнуть пеклом

Складні насолоди і тонкі пороки

Під темними портьєрами наших стерильних ліжок