Fantaisie funèbre - Paris Violence

Dans les allées désertes crevassées de boue

Il erre, triste et seul, sans raison et sans but

Il visite la mort comme d’autre les putes

Trouvant dans la charogne un baume calme et doux

Par la grille entrouverte des chapelles grises

Il observe l’autel et ses roses fanées

Sous la morne lueur des vitraux mordorés

Et dans ses nerfs afflue une chaleur exquise

Bien étrange neurasthénie

Que celle de ce névroséqui, hantépar l’heure dernière

N’arrive àen trouver l’oubli

Que sur la margelle fêlée

D’une fontaine mortuaire

Il s'éprend quelquefois des madonnes de pierre

Dont le sanglot figéorne les sépultures

Et caresse d’un bienveillant regard de mère

L'étendue monotone de la pourriture

Et sous le ciel vaseux d’un crépuscule fade

Il arpente sans fin ces avenues de marbre

Tandis que le vent froid qui secoue les grands arbres

Vient un peu rafraîchir sa cervelle malade

Et cette eau qu’elle puise du funèbre égout

Après mille détours brassant les pestilences

Il sait bien qu’il devra, pour guérir jusqu’au bout,

La boire às'en griser — curieuse eau de jouvence!

У безлюдних алеях, потрісканих брудом

Він блукає, сумний і самотній, без причини і без мети

Він відвідує смерть, як інші повії

Знайшовши в падлі спокійний і солодкий бальзам

Через напіввідчинені ворота сірих каплиць

Він дивиться на вівтар і його зів’ялі троянди

Під сумним сяйвом бронзових вітражів

І в його нервах тече вишукане тепло

Дуже дивна неврастенія

Ніж у цього невротика, якого переслідує остання година

Не можу знайти забуття

Чим на потрісканому бордюрі

Про похоронний фонтан

Іноді він закохується в кам’яних мадонн

Чий ридання морозить могили

І пестить материнським доброзичливим поглядом

Монотонний простір гнилі

І під каламутним небом нудних сутінків

Він ходить нескінченно цими мармуровими алеями

Поки холодний вітер, що трясе високі дерева

Приходь і освіжи трішки його хворий мозок

І цю воду вона черпає з похоронної каналізації

Після тисячі обходів настає мор

Він добре знає, що йому доведеться, щоб вилікуватися до кінця,

Пити її до сп’яніння — цікаву воду молодості!