Amertume - Paris Violence

L’orage s’est calmésur la banlieue déserte

Dont les trottoirs miroitent sous le crépuscule

Tous les rades sont fermés, mais la chasse est ouverte

Pour calmer cette déprime qui te brûle

Tu sais déjàd'avance que tu trouveras rien

Dans ces avenues vides bordées de pavillons

Aucun film sympa, ni gonzesses, ni copains

Que quelques sales connards qui cherchent la baston

Coup de flip du dimanche soir

Seul dans la rue tu broies du noir

Toujours la même amertume

Toujours le même cafard

Cette impression que tout flanche

Que l’angoisse prend sa revanche

A longueur de journées sombres

Et de nuits blanches

Des océans d’ennui, de souvenirs moroses

Requiem de grisaille dans la solitude

D’un côtéy'a ta vie, de l’autre pas grand’chose

La haine peut àpeu s’est faite lassitude

Et toi qui as jamais ri, toi qui as jamais souri

Saturédes mornes plaisirs périphériques

Les seuls que t’offre cette saloperie de vie

Tu écoutes au loin passer les sirènes des flics

De retour dans ta piaule, bunker mal éclairé

Tu relis l'Île Noire et l’Affaire Tournesol

Avec ton Perry bleu et ta houppe bien dressée

T’essaies de lui ressembler mais c’est déjàmoins drôle

Des déserts de fatigue le long des quais de Seine

Tant de béton arméet tant de regards tristes

Soupirs des profondeurs, perdus dans tes migraines

Du fin fond de l’abîme, sans cesse ils insistent

Буря вщухла над безлюдними околицями

Чиї тротуари мерехтять у сутінках

Усі гавані закриті, але полювання відкрите

Щоб заспокоїти цю депресію, яка вас обпікає

Ви вже наперед знаєте, що нічого не знайдете

У цих порожніх проспектах вишикувалися павільйони

Ні крутих фільмів, ні курчат, ні друзів

Просто кілька брудних мудаків, які шукають бійки

Недільний вечір

Один на вулиці ти думаєш

Все та ж гіркота

Завжди один і той же тарган

Це відчуття, що все невдало

Нехай мука помститься

Крізь темні дні

І безсонні ночі

Океани нудьги, похмурих спогадів

Реквієм сірості в самотності

З одного боку — твоє життя, з іншого — небагато

Ненависть може поступово перетворитися на втому

І ти, хто ніколи не сміявся, ти, хто ніколи не посміхався

Насичений нудними периферійними насолодами

Єдині, які дає тобі це прокляте життя

Ви слухаєте вдалині сирени копів

Повернувшись у свою площадку, тьмяно освітлений бункер

Ви перечитали «Чорний острів» і «Справу з обчислення».

З твоїм блакитним Перрі і твоїм гарно одягненим чубчиком

Ти намагаєшся бути схожим на нього, але це вже не так смішно

Втома пустелі вздовж набережних Сени

Стільки залізобетону і стільки сумних поглядів

Зітхає з глибини, загублений у своїх мігренях

З глибини прірви не перестають наполягати