Aller Simple - Paris Violence

Fin de week-end merdique dans une banlieue merdique

Pas de potes, pas de fric, que des désillusions

Je traîne mon enfer mental le long des nationales

Sous la pluie hivernale, tout seul et sans un rond

Les grilles rouillées des pavillons défilent

Géraniums au balcon, bagnole dans le jardin

Stations service fermées, grillages défoncés

Hôpitaux immenses, usines dans le lointain

Parfois la croix verte d’une pharmacie

Se reflète sur le trottoir battu par la pluie

Et toujours ces miasmes morbides

Toujours ces relents de suicide

Les yeux éteints, la tête vide

Envie de se barrer

Partir sans jamais revenir

Tourner le dos aux souvenirs

Acheter un billet de train, pour un aller simple

Parkings sans voitures, containers pleins d’ordures

Et pas un chat bien sûr, façades dégueulasses

Mes tempes bastonnent, mes oreilles bourdonnent

Mon cerveau déconne, encore ces angoisses

Je me ramasse un poteau, je roule dans le caniveau

J’ai du sang plein le blaire, et envie de gerber

Trop de nuits sans sommeil, trop de jours tous pareils

Que ces relents industriels qui bouffent ma santé

Et «le ciel bas et lourd qui pèse comme un couvercle

Sur l’esprit gémissant en proie aux longs ennuis»

Et toujours ces miasmes morbides

Toujours ces relents de suicide

Les yeux éteints, la tête vide, envie de disparaître.

Trop lâche pour pouvoir me flinguer

Ou pour avaler les cachets

Qui m’auraient embarqué enfin pour un aller simple.

Кінець лайних вихідних у лайному передмісті

Ні друзів, ні грошей, лише розчарування

Я тягну своє психічне пекло за національними

В зимовий дощ, зовсім один і без кола

Іржаві ворота павільйонів прокручуються

Герань на балконі, машина в саду

СТО закриті, паркани розбиті

Величезні лікарні, фабрики подалі

Іноді зелений хрест аптеки

Відбивається на побитому дощем тротуарі

І завжди ці хворобливі міазми

Завжди ці натяки на самогубство

Очі виключені, голова порожня

Хочу вийти

Йдучи, ніколи не повернувшись

Поверніться спиною до спогадів

Купіть квиток на потяг в один бік

Парковки без машин, повні контейнери сміття

І не кіт звичайно, огидні фасади

Скроні б’ються, у вухах дзвенить

Мій мозок жартує, досі ці тривоги

Беру жердину, катаюся в жолобі

У мене кров у сечовому міхурі, я хочу блювати

Забагато безсонних ночей, все одно забагато днів

Що ці промислові запахи їдять моє здоров'я

І «низьке й важке небо, що важить, як кришка

На стогінному розумі в довгих бідах»

І завжди ці хворобливі міазми

Завжди ці натяки на самогубство

Очі тьмяні, голова пуста, хочеться зникнути.

Занадто боягузливий, щоб мене застрелити

Або проковтнути таблетки

Хто б нарешті взяв мене в подорож в один бік.