Журавли - Олег Погудин

Мне кажется порою, что солдаты,

С кровавых не пришедшие полей,

Не в землю нашу полегли когда-то,

А превратились в белых журавлей.

Они до сей поры с времен тех дальних

Летят и подают нам голоса.

Не потому ль так часто и печально

Мы замолкаем, глядя в небеса?

Сегодня, предвечернею порою,

Я вижу, как в тумане журавли

Летят своим определенным строем,

Как по полям людьми они брели.

Они летят, свершают путь свой длинный

И выкликают чьи-то имена.

Не потому ли с кличем журавлиным

От века речь аварская сходна?

Летит, летит по небу клин усталый —

Летит в тумане на исходе дня,

И в том строю есть промежуток малый —

Быть может, это место для меня!

Настанет день, и с журавлиной стаей

Я поплыву в такой же сизой мгле,

Из-под небес по-птичьи окликая

Всех вас, кого оставил на земле

Мені здається часом, що солдати,

З кривавих не прийшли полів,

Не в землю нашу полегли колись,

А перетворилися на білих журавлів.

Вони досі з тих часів тих далеких

Летять і подають нам голоси.

Не потому ль так часто і сумно

Ми замовкаємо, дивлячись у небеса?

Сьогодні, передвечірнім часом,

Я бачу, як у тумані журавлі

Летять своїм певним строєм,

Як по полям людьми вони брели.

Вони летять, роблять шлях свій довгий

І викликають чиїсь імена.

Не потому ли з кличем журавлиним

Від віку мова аварська подібна?

Летить, летить по небу клин стомлений

Летить у тумані на виході дня,

І в тому строю є проміжок малий —

Може, це місце для мене!

Настане день, і з журавлиною зграєю

Я попливу в такій же сизої темряві,

З-під небес по-пташиному гукаючи

Усіх вас, кого залишив на землі