Пел соловей - Олег Погудин

Пел соловей, ах, как он пел,

И тишина ему внимала.

Как я хотел, чтоб он допел

О том, что не начать сначала.

А он свистел весь день и ночь,

А он выделывал коленца,

Как-будто мне хотел помочь

Хотя б немного отогреться.

И плыл туман живой водой,

Стога, стога в тумане плыли.

И даже звезды песни той

Небесным отраженьем были.

А воздух травами пропах,

И я стоял в предверье рая,

А он трещал в своих устах,

Людскую славу отвергая.

Я понимал, настанет тишь,

Луна застынет горьким комом.

Ты улетишь и прилетишь,

Но пропоешь уже другому.

Співав соловей, ах, як він співав,

І тиша йому слухала.

Як я хотів, щоб він достиг

Про те, що не почати спочатку.

А він свистів весь день і ніч,

А він виробляв коліна,

Наче мені хотів допомогти

Хоча б трохи відігрітися.

І плив туман живою водою,

Стоги, стоги в тумані пливли.

І навіть зірки пісні тієї

Небесним віддзеркаленням були.

А повітря травами пропах,

І я стояв на напередодні раю,

А він тріщав у своїх вустах,

Людську славу відкидаючи.

Я розумів, настане тиша,

Місяць застигне гіркою грудкою.

Ти відлетиш і прилетиш,

Але проспіваєш уже іншому.