Я обнял эти плечи - Олег Митяев

Я обнял эти плечи и взглянул

на то, что оказалось за спиною,

и увидал, что выдвинутый стул

сливался с освещенною стеною.

Был в лампочке повышенный накал,

невыгодный для мебели истертой,

и потому диван в углу сверкал

коричневою кожей, словно желтой.

Стол пустовал, поблескивал паркет,

темнела печка, в раме запыленной

застыл пейзаж, и лишь один буфет

казался мне тогда одушевленным.

Но мотылек по комнате кружил,

и он мой взгляд с недвижимости сдвинул.

И если призрак здесь когда-то жил,

то он покинул этот дом.

Покинул.

Я обійняв ці плечі і подивився

на те, що виявилося за спиною,

і побачив, що висунутий стілець

зливався з освітленою стіною.

Було в лампочці підвищене напруження,

невигідний для меблів істертою,

і потому диван у куті виблискував

коричневою шкірою, немов жовтою.

Стіл пустував, поблискував паркет,

темніла грубка, в рамі запиленої

застиг пейзаж, і тільки один буфет

здавався мені тоді живим.

Але метелик по кімнаті кружляв,

і він мій погляд з нерухомості зрушив.

І якщо привид тут колись жив,

то він покинув цей будинок.

Залишив.