Бесконечный шум - Nebo7

пустой перрон.

в этом городе не ждет никто.

пустые окна.

тусклые фонари.

холодный бетон.

так много времени.

но не к кому пойти.

много дорог, но сходятся все пути.

всего один день.

и мы станем одним.

жизнь выпишет мне рога.

я выпишу тебе нимб.

на набранные номера просто нет ответа.

и смысл разговаривать?

тем более откровенно.

ветер на улице.

внутри тоже ветер.

музыкальные приветы, в текстах, а не в конвертах.

и поверь, без человека вряд ли станет лучше.

важно же содержание, а не шмотки и побрякушки.

стал бы беречь.

но беречь то что вообще.

нужное мне/ненужное тебе общение.

ну да.

это, наверное, многого стоит.

был бы радиоформат, не назови тебя тупой пиздой.

когда вокруг нет никого

и всю любовь можно сжать в кулак

украду твое время.

я вор

и ты без времени иди по делам

я теперь бесконечный шум.

среди неподражаемых мелодий

прыгаю вниз, но рваный парашют

мне не дает почувствовать свободу

время идет.

уже ушло четыре года.

ты даже и не думаешь, что я жду чего то

только чего?

нет ответа на этот вопрос.

ведем себя как дети.

хотя хотим по взрослому.

все просто.

да, в принципе, все просто.

ты хочешь быть на постерах, ну, а я репостов.

еще не поздно.

мне всего то 19 лет.

мечты об общем будущем можно смыть в туалет.

буду стоять в стороне.

я вроде как старовер.

переспать с кем попало — это странно мне.

стал умней.

хотя так же ничего не умею.

кроме этой музыки, где слушатели — трофеи.

иду той же тропой.

к окнам твоего дома.

и даже будь я везде.

у подруг на рингтонах.

ты вряд ли вспомнишь.

кому принадлежит этот голос.

а я вряд ли забуду запах твоих волос.

вопрос — мы сядем ли в один поезд?

или и дальше в маршрутках передавать за проезд

что-то ест изнутри.

наверное, осколки мечты.

все почти затянулось.

на первый взгляд.

почти.

прочесть лет через 5, что написал сейчас.

и тонны воспоминаний.

как повторный сеанс.

глупого кино.

в которое никто не поверит.

таких фильмов тысячи.

киностудия конвеер.

привет.

а я все так же строчку куплеты.

про загоны, про любовь, про водник и аптеку.

повзрослею.

но только за тобой следом.

пока по жизни являясь надоедливым соседом.

пишу куплеты и стихи.

их называют лирикой.

как бы намек на вопрос «мы вместе или как?»

нет не вместе.

а че?

из-за этих песен.

мой рэп в совместной жизни как-то неуместен.

порожній перон.

в цьому місті не чекає ніхто.

порожні вікна.

тьмяні ліхтарі.

холодний бетон.

так багато часу.

але не до кого піти.

багато доріг, але сходяться всі шляхи.

лише один день.

і ми станемо одним.

життя випише мені роги.

я випишу тобі німб.

на набрані номери просто немає відповіді.

і смисл розмовляти?

тим паче відверто.

вітер на вулиці.

усередині теж вітер.

музичні привіти, в текстах, а не в конвертах.

і повір, без людини навряд? стане краще.

важливо ж зміст, а не шмотки і збрязюки.

став би берегти.

але берегти те що взагалі.

потрібне мені/непотрібне тобі спілкування.

Ну так.

це, напевно, багато чого варте.

був би радіоформат, не назви тебе тупою піздою.

коли довкола немає нікого

і все кохання можна стиснути в кулак

вкраду твій час.

я злодій

і ти без часу йди у справах

я тепер нескінченний шум.

серед неповторних мелодій

стрибаю вниз, але рваний парашут

мені не дає відчути свободу

час йде.

вже пішло чотири роки.

ти навіть і не думаєш, що я чекаю чогось

тільки чого?

немає відповіді на це питання.

поводимося як діти.

хоча хочемо по дорослому.

все просто.

так, у принципі, все просто.

ти хочеш бути на постерах, ну, а я репостів.

ще не пізно.

мені всього 19 років.

мрії про загальне майбутнє можна змити в туалет.

стоятиму в стороні.

я, як старовір.

переспати з ким потрапило — це дивно мені.

став розумнішим.

хоча так нічого не розумію.

крім цієї музики, де слухачі - трофеї.

йду тією ж стежкою.

до вікон твого будинку.

і навіть будь я скрізь.

у подруг на рингтонах.

ти вряд ли згадаєш.

кому належить цей голос

а я вряд ли забуду запах твого волосся.

питання — ми сядемо чи в один поїзд?

або і далі в маршрутках передавати за проїзд

щось їсть ізсередини.

мабуть, уламки мрії.

все майже затягнулося.

на перший погляд.

майже.

прочитати років за 5, що написав зараз.

і тонни спогадів.

як повторний сеанс.

дурне кіно.

у яке ніхто не повірить.

таких фільмів тисячі.

кіностудія конвеєр.

вітаю.

а я все так рядок куплети.

про загони, про кохання, про водник і аптеку.

подорослішаю.

але тільки за слідом.

поки що за життям є докучливим сусідом.

пишу куплети та вірші.

їх називають лірикою.

як б натяк на питання «ми разом чи як?»

немає не разом.

а що?

через ці пісень.

мій реп у спільному житті якось недоречний.