Париж - Nebo7

Первый Куплет:

Снова писать разбирая на детали себя,

Я поцелуй просил, а мне дали синяк.

И чтобы что-то построить,

Мы не пытались и дня.

Есть жизнь простая ни туда ни сюда,

Перестал думать переспал и в урну кинул.

Невеста дома ждать должна, а я арлекино,

Ты шума песен загоняешь себя в тупике.

Все будет хорошо ты главное себя береги,

Перекинул всю ответственность на поэта.

Что не дает мне засыпать холодными ночами,

Тянет встать и тебе стихи читать это.

А люди все бегут и парятся по мелочам,

Ну, а че я начальнику скину отчет.

Закрою магазин и буду ждать на остановке,

Мой автобус наушники помчал.

И полушепотом читать с расстановкой.

Припев:

Давай поженимся, на выходных свалим в Париж,

Главное чтоб сердце было не занято лишь было.

И мы бы точно рванули, наплевав на все.

На то ночь на дворе аллеи.

Там художники рисуют акварелью,

Там по ночам не будут звезды твои колени.

Вдвоем никаких больше кораблей нет,

Улицы наши во всей их длине.

Второй Куплет:

Но это просто сон, достал поздно зонт.

Вот он форс мажор не вернуть нас назад,

Опять грусть нашел в недрах космоса.

И этот шов на время взят под надзор,

Но не надолго всего то на полчаса.

Пусть во снах кто-то видит как грохочет зал,

Я не хочу жизнь без мечты и цели.

Сковал мороз, но лишь меня в личные цепи,

Там красивые огни сделаем много фото.

Деньги все потратим пусть я долго работал,

Не беда если в сердце твоем обитал.

Не только голосом что беспрерывно на битах,

Там красивые огни учти все в силе.

Мы на рейсе вдвоем, но говорят все сели,

Говорят передумали не повезут двоих.

Пусть утром я снова проснусь.

Припев:

Давай поженимся, на выходных свалим в Париж,

Главное чтоб сердце было не занято лишь было.

И мы бы точно рванули, наплевав на все.

На то ночь на дворе аллеи.

Там художники рисуют акварелью,

Там по ночам не будут звезды твои колени.

Вдвоем никаких больше кораблей нет,

Улицы наши во всей их длине.

Перший Куплет:

Знову писати розбираючи на деталі себе,

Я поцілунок просив, а мені дали синець.

І щоб щось побудувати,

Ми не насувалися і дня.

Є життя просте ні туди ні сюди,

Перестав думати переспав і в урну кинув.

Наречена вдома чекати повинна, а я арлекіне,

Ти шуму пісень заганяєш себе в тупику.

Все буде добре ти головне себе береги,

Перекинув усю відповідальність на поета.

Що не дає мені засипати холодними ночами,

Тягне встати і тобі вірші читати це.

А люди все біжать і паряться по дрібницях,

Ну, а що я начальнику скину звіт.

Закрию магазин і чекатиму на зупинці,

Мій автобус навушники помчав.

І напівпошепки читати з розстановкою.

Приспів:

Давай одружимося, на вихідних звалимо в Париж,

Головне щоб серце було не зайнято тільки було.

І ми би точно рвонули, наплювавши на все.

На то ніч на дворі алеї.

Там художники малюють аквареллю,

Там по ночах не будуть зірки твої коліна.

Вдвох ніяких кораблів немає,

Вулиці наші у всій їх довжині.

Другий Куплет:

Але це просто сон, дістав пізно парасольку.

Ось він форс мажор не повернути нас назад,

Знову смуток знайшов у надрах космосу.

І цей шов на час взято під нагляд,

Але не надовго всього на півгодини.

Нехай у снах хтось бачить як гуркоче зала,

Я не хочу життя без мрії і мети.

Скував мороз, але лиш мене в особисті ланцюги,

Там чудові вогні зробимо багато фото.

Гроші все витратимо нехай я довго працював,

Не біда якщо в серці твоїм жив.

Не тільки голосом що безперервно на бітах,

Там гарні вогні врахуй усе в силі.

Ми на рейсі вдвох, але говорять усі селі,

Кажуть передумали не повезуть двох.

Нехай уранці я знову прокинуся.

Приспів:

Давай одружимося, на вихідних звалимо в Париж,

Головне щоб серце було не зайнято тільки було.

І ми би точно рвонули, наплювавши на все.

На то ніч на дворі алеї.

Там художники малюють аквареллю,

Там по ночах не будуть зірки твої коліна.

Вдвох ніяких кораблів немає,

Вулиці наші у всій їх довжині.