Свидание - Nautilus Pompilius

Лампа картины разваленный стол

Все это пляшет последний раз в жизни

Все это бьется в бессильи об пол

И чем слабее, тем звуки капризней.

С силой толкая меня из тепла

И замирая на каждом шагу

Как бы опять моя смерть не пришла

Я ее видеть уже не могу

Трогая люстры витает по залам

Чувствую жалость во взглядах ко мне

Если бы смерть от меня отказалась

Я бы уснул в летаргическом сне

А вот и невеста с косой на плече

Саваном белым как легкой фатой

Машет боится — обратно ни с чем

Крикнула страшно «пора дорогой!»

Нет извини меня видно судьба

Свадьбу отложим до худших времен

Ты подожди я вернусь навсегда

Будучи браком с тобой погребен.

Лампа картини розвалений стіл

Все це танцює останній раз у життя

Все це б'ється в безсиллі про стать

І чим слабші, тим звуки примхливих.

З силою штовхаючи мене з тепла

І завмираючи на кожному кроці

Як би знову моя смерть не прийшла

Я ї бачити вже не можу

Торкаючись люстри витає по залам

Відчуваю жаль у поглядах до мені

Якщо б смерть від мене відмовилася

Я заснув у летаргічному сні

А ось і наречена з косою на плечі

Саваном білим як легкою фатою

Машет боїться - назад ні з чим

Крикнула страшно «пора дорогий!»

Ні вибач, мені видно доля

Весілля відкладемо до найгірших часів

Ти почекай я повернуся назавжди

Будучи шлюбом з тобою похований.