Во время дождя - Nautilus Pompilius

Я придумал тебя, придумал тебя

От нечего делать во время дождя

Петь до утра в ожидании рассвета,

Какая тоска…

Я зажмурил глаза и придумал тебя.

Ты стоишь у порога в белом плаще,

С черных волос на паркет стекает вода,

Слишком поздно пытаться тебя придумать назад,

Твои тонкие пальцы лежат на кнопке звонка.

Что мне делать с тобой, что нам делать теперь?

Ты войдешь в этот дом и останешься в нем.

У тебя больше нет никого, кроме того кто придумал тебя.

Моя жизнь как вокзал, этот хлам на полу,

Память о тех, кто ждал свои поезда.

А тебе больше некуда ехать — «на, выпей вина».

Как жестоко с моей стороны придумать тебя.

Я же знал, что любовь это игры с огнем,

но как же без огня если дождь за окном?

Ты войдешь в этот дом и останешься в нем.

Ты уйдешь вместе с тем, кто придумал тебя.

Я придумав тебе, придумав тебе

Від нічого робити під час дощу

Співати до ранку в очікуванні світанку,

Яка туга…

Я заплющив очі і придумав тебе.

Ти стоїш біля порога в білому плащі,

З чорного волосся на паркет стікає вода,

Надто пізно намагатись тебе придумати назад,

Твої тонкі пальці лежать на кнопці.

Що мені робити з тобою, що робити тепер?

Ти увійдеш у цей будинок і залишишся в ньому.

У тебе більше немає нікого, крім того, хто придумав тебе.

Моє життя як вокзал, цей мотлох на підлозі,

Пам'ять про тих, хто чекав на свої поїзди.

А тобі більше нікуди їхати — «на випий вина».

Як жорстоко з мого боку вигадати тебе.

Я ж знав, що кохання це ігри з вогнем,

але як же без вогню, якщо дощ за вікном?

Ти увійдеш у цей будинок і залишишся в ньому.

Ти підеш разом із тим, хто придумав тебе.