Идиллия - Nautilus Pompilius

У нас все спокойно,

У нас всегда все спокойно.

Люди отдыхают, стирают и чистят,

Но везде слышен прозрачный стук.

Проигрыш.

Застыли женщины, под углом впившись в лейки

И дворник, так ловко зацепил мусор,

Но везде слышен прозрачный стук.

И хотя нет ощущенья, что все здесь предрешено,

Но этот звук меня вгоняет в землю уже давно — но.

Проигрыш.

И немые отцы учат жизни глухих детей

И управдом вышел, чтобы погреться на солнце,

Но везде слышен прозрачный стук.

Проигрыш.

И все здесь так ловко, у нас всегда все так ловко

И все здесь так споро, и все здесь так быстро,

Но везде слышен прозрачный стук.

Этот звук меня вгоняет в землю уже давно,

Это время стучит нам в темя костяшками домино.

У нас все спокійно,

У нас завжди все спокійно.

Люди відпочивають, прають і чистять,

Але скрізь чути прозорий стукіт.

Програш.

Застигли жінки, під кутом вп'явшись у лійки

І двірник, так спритно зачепив сміття,

Але скрізь чути прозорий стукіт.

І хоч немає відчуття, що все тут вирішено,

Але цей звук мене вганяє в землю вже давно — але.

Програш.

І німі батьки вчать життя глухих дітей

І кермовий будинок вийшов, щоб погрітися на сонці,

Але скрізь чути прозорий стукіт.

Програш.

І все тут так спритно, у нас завжди все так спритно

І все тут так суперечка, і все тут так швидко,

Але скрізь чути прозорий стукіт.

Цей звук мене вганяє в землю вже давно,

Цей час стукає нам в теми кісточками доміно.