Чужая земля - Nautilus Pompilius

Когда я проснусь — снова буду один

Под серым небом провинции.

Уже зажгутся огни, словно лужи — глаза,

Словно капли в воде — все погасшие звезды

Лежат, лежат на тинистом дне.

Эта ночь, эта ночь

Плотнее плюшевых штор,

Страшней чугунных оград.

Я вижу только себя,

Везде встречаю свой взгляд.

Прощай, чужая земля,

Но нам здесь больше нельзя.

Мы стали легче тумана,

Мы стали чище дождя.

Мы вновь вернемся сюда,

Но кто нам скажет тогда:

«Прощай, чужая земля,

Прощай!»

Возможно мы уже спускались с небес

И перерождались не раз.

Какая горькая память — память о том,

О том, что будет потом.

Но шины шепчут в ночи

Утешительный бред.

Я слышу крик в темноте,

Возможно это сигнал.

Прощай, чужая земля,

Но нам здесь больше нельзя.

Мы стали легче тумана,

Мы стали чище дождя.

Мы вновь вернемся сюда,

Но кто нам скажет тогда:

«Прощай, чужая земля,

Прощай!»

Коли я прокинуся— знову буду один

Під сірим небом провінції.

Вже засвітяться вогні, немов калюжі— очі,

Немов краплі у воді — всі погаслі зірки

Лежать, лежать на тінистому дні.

Ця ніч, ця ніч

Щільніше за плюшеві штори,

Страшні чавунних огорож.

Я бачу тільки себе,

Усюди зустрічаю свій погляд.

Прощай, чужа земля,

Але нам тут більше не можна.

Ми стали легшими за туман,

Ми стали чистішими за дощ.

Ми знову повернемося сюди,

Але хто нам скаже тоді:

«Прощавай, чужа земля,

Прощай!

Можливо ми вже спускалися з небес

І перероджувалися не раз.

Яка гірка пам'ять — пам'ять про те,

Про те, що буде потім.

Але шини шепочуть у ночі

Втішне марення.

Я чую крик у темряві,

Можливо, це сигнал.

Прощай, чужа земля,

Але нам тут більше не можна.

Ми стали легшими за туман,

Ми стали чистішими за дощ.

Ми знову повернемося сюди,

Але хто нам скаже тоді:

«Прощавай, чужа земля,

Прощай!