Seelenland - Nagelfar

Als der Himmel sich schwärzte

fielen unsere Brüder.

Mit dem sterbenden Licht

eines klaren Wintertages

erlagen ihre Körper

dem blutroten Schnee,

und über weite Felder — der Trauer —

sah ich den Krieg…

Unter kahlen Bäumen

blieb Ich allein zurück.

Mein Flegel blutbeschmiert

und meine Seele vernarbt in Ewigkeit,

schrei' ich hilflos

in die kalte Winternacht.

Dort, wo die Berge sind, weinen die Feen

um diese Schlacht.

Alles weicht Stille.

Mein Freund, der Wind, er trauert.

Im schmerzfahlen Mondschein

verzerrt mein Gesicht…

Eine Maske der Bitternis und der Dunkelheit

die meine einst liebende Seele verdammt…

Und ich kenne die Kälte der Nacht.

Ich weiß um den Frost des inneren Ichs

und ich, der Zeuge des Sieges…

ich, der Sieg…

Aber, als die Elfen starben

mit den Feen und Wäldern

und ich mich stehen sah, allein

auf dem Schlachtfeld meiner Seele

bin ich… für immer… gestorben…

in Ewigkeit… in Ewigkeit…

Як небо стало чорним

впали наші брати.

З умираючим світлом

ясний зимовий день

їхні тіла піддалися

криваво-червоний сніг

і над широкими полями - жалоби -

Я бачив війну...

Під голими деревами

Я залишився сам.

Моя володарка кров’ю замазана

і моя душа в шрамах на вічність,

Я безпорадно кричу

в холодну зимову ніч.

Там, де гори, плачуть феї

для цієї битви.

Все поступається місцем тиші.

Мій друг вітер, він сумує.

У блідому місячному сяйві

спотворює моє обличчя...

Маска гіркоти і темряви

засуджуючи мою колись люблячу душу...

І я знаю нічний холод.

Я знаю про мороз внутрішнього я

і я, свідок перемоги...

я, перемога...

Але коли ельфи загинули

з феями та лісами

І я побачив, що стояв сам

на полі битви моєї душі

Я... помер назавжди...

назавжди... назавжди...