Fäden des Schicksals - Nagelfar

Von Geburt an durch das Leben gehetzt

Werden dem Schicksal keine Grenzen gesetzt

Auf einzelne Fäden alles Sein gespannt

Hält das Schicksal sie fest in der Hand

In den Weltenlauf strickt es sie ein

Herrschend — über Wollust und Pein

Doch gleich, wie wir uns drehen und wenden:

Im Namen des Schicksals müssen wir es vollenden.

Sirenengeheul erweckt die Stille der Nacht

Ein dumpfes Grollen am Firmament

Es ertönt ein Lied, welches die Heimat nur bange singt

Doch ihre Kinder hören es nicht!

Sie singen Lieder, die die Heimat nur bange singt

Doch ihre Kinder bangt es nicht!

Doch vergeblich scheint die Ruh

Denn das Lied drang ein ins beengte Tal

Bewegend die Lüfte — durch alle Spalten und Klüfte

So macht das Licht aus, der Feind könnte euch sehen!

«Mutter, ich muss nach oben gehen

Dem Feind ins Gesichte sehen

Die Heimat darf heut Nacht nicht untergehen

Für sie will ich im Kampf bestehen!»

«Kind, Du wirst die Nornen sehen

Der Tod wird dich zu sich nehmen

Doch will ich Dich gehen sehen

Und muss meine Ängste überstehen!»

In Rage das Herz;

die Angst im Stolz erstickend

Zeichnet das Auge den letzten Weg

Es erwacht ein Trieb, welcher stets nach Treue ringt

Erwacht ein Trieb, welcher stets nach Ehre ringt

Doch nach dem Tod ringt er nicht!

Doch ertönen von fern erneut ihre Lieder

Denn sie kehren wieder — wieder in jener Nacht

Um zu beenden, was noch nicht vollbracht

So macht das Licht aus, der Feind könnte euch sehen!

Denn vergeblich ist der Ruhm

Als in jener Nacht des Kriegers Herz

Seine letzte rote Träne für die Heimat weint

So geht sein Licht aus, der Feind konnte ihn sehen!

«Nein!»

Ihr totes Erbe fest an sich gedrückt

Kniet die Mutter vor einem Berg aus Trümmern

Es ertönt ein Lied, welches sie nur bange singt

Doch ihr Kind hört es nicht!

Sie singt ein Lied, welches uns nur bange klingt

Doch ihr Kind hört es nicht!

«Macht das Licht aus!»

Мчався по життю від народження

Меж долі не буде

Все натягується на окремі нитки

Доля тримає її в руках

Це в’язує їх у світовий курс

Правління — над пожадливістю і болем

Але як би ми не крутилися:

В ім'я долі ми повинні завершити його.

Виття сирен пробуджує нічну тишу

Глухий гул на небосхилі

Звучить пісня, яку тільки з тривогою співає рідний край

Але їхні діти цього не чують!

Співають пісні, які тільки зі страхом співає рідний край

Але ваші діти не бояться!

Але решта, здається, марна

Бо пісня проникла у вузьку долину

Переміщення повітря — крізь усі тріщини та прірви

Тож вимикай світло, ворог може тебе побачити!

«Мамо, мені треба піднятися нагору

Стати обличчям до ворога

Дім не повинен загинути сьогодні ввечері

Я хочу боротися за них!»

«Дитино, ти побачиш норнів

Смерть забере тебе

Але я хочу побачити, як ти йдеш

І я повинен подолати свої страхи!»

Серце лютує;

задушливий страх у гордості

Привертає очі останнім способом

Пробуджується інстинкт, який завжди бореться за вірність

Пробуджується інстинкт, який завжди бореться за честь

Але після смерті він не бореться!

Але їх пісні знову звучать здалеку

Бо вони повернуться — знову тієї ночі

Завершити те, що ще не закінчено

Тож вимикай світло, ворог може тебе побачити!

Бо слава марна

Чим у ту ніч серце воїна

Плаче його остання червона сльоза за батьківщиною

Так його світло погасне, ворог міг його побачити!

"Ні!"

Її мертва спадщина міцно стискалася

Мати стає на коліна перед горою уламків

Звучить пісня, яку вона тільки з тривогою співає

Але ваша дитина цього не чує!

Вона співає пісню, яка для нас звучить тільки страшно

Але ваша дитина цього не чує!

"Вимкнути світло!"