Wolgalied - Monika Martin

Allein!

Wieder allein!

Einsam wie immer.

Vorüber rauscht die Jugendzeit

in langer, banger Einsamkeit.

Mein Herz ist schwer und trüb mein Sinn,

ich sitz' im gold’nen Käfig drin.

Es steht ein Soldat am Wolgastrand,

hält Wache für sein Vaterland.

In dunkler Nacht allein und fern,

es leuchtet ihm kein Mond, kein Stern.

Regungslos die Steppe schweigt,

eine Träne ihm ins Auge steigt:

Und er fühlt, wie’s im Herzen frißt und nagt,

wenn ein Mensch verlassen ist, und er klagt,

und er fragt:

Hast du dort oben vergessen auf mich?

Es sehnt doch mein Herz nach Liebe sich.

Du hast im Himmel viel Engel bei dir!

Schick' doch einen davon auch zu mir.

Hast du dort oben vergessen auf mich…

На самоті!

Знову сам!

Самотній, як завжди.

Молодь пробігає

у тривалій, тривожній самоті.

Моє серце важке, а розум тупий,

Я сиджу в золотій клітці.

На березі Волги є солдат,

береже батьківщину.

Самотній і далеко в темній ночі,

не світить йому ні місяць, ні зірка.

Нерухомий степ мовчить,

сльоза на очах:

І він відчуває, як воно їсть і гризе його серце,

коли людину покидають і вона сумує

і він питає:

Ти забув про мене там, нагорі?

Моє серце прагне кохання.

З тобою на небі багато ангелів!

Надішліть одну з них і мені.

Ти забув про мене там, нагорі...