Das Lächeln - Monika Martin

Am Rande der Zeit,

war ich die Geisel der Dunkelheit,

keine Sterne, kein Land,

keine helfende Hand.

Aber dann, dann kamst Du

und Dein Lächeln hat mich befreit,

liege in’s Licht

hast du mir gezeigt.

Ich vermisse Dein Lächeln von gestern,

frage jeden: Hast Du es geseh’n?

Doch die Mensche geh’n schweigend an mir nur vorbei,

weil sie alle mein Herz nicht versteh’n.

Die Träne der Welt

war’n damals alle von mir geweint,

dort im dunklen Verlies,

wo der Mut mich verließ.

Denn ein Lächeln von Dir

und es brach alle Mauern auf,

ich flog vor Glück

zur Sonne hinauf.

Ich vermisse Dein Lächeln von gestern,

frage jeden: Hast Du es geseh’n?

Doch die Mensche geh’n schweigend an mir nur vorbei,

weil sie alle mein Herz nicht versteh’n.

На межі часу

Я був заручником темряви

ні зірок, ні землі,

немає руки допомоги.

Але потім, потім ти прийшов

і твоя посмішка звільнила мене

лежати на світлі

ти показав мені?

Я сумую за твоєю вчорашньою посмішкою

запитай усіх: ти бачив?

Але люди просто мовчки проходять повз мене,

бо ніхто з них не розуміє мого серця.

Сльоза світу

тоді від мене всі плакали

там у темному підземеллі,

де мене підвела мужність.

Бо посмішка від тебе

і всі стіни зруйнувалися,

Я полетів від щастя

аж до сонця.

Я сумую за твоєю вчорашньою посмішкою

запитай усіх: ти бачив?

Але люди просто мовчки проходять повз мене,

бо ніхто з них не розуміє мого серця.