В жизни так бывает - Многоточие

Зачем я помню те дни, когда с тобой мы окунались

В море солнечной любви — тогда мы чувствами не игрались

Это было как в сказке вся жизнь перед глазами

Казалось была заполнена избывшимися мечтами

А ты сидела рядом, меня гладила рукою

И тихо говорила «я всегда буду с тобою»

Тебе почему-то я верил, хотя знал, что всё проходит,

Но влюблённые глаза не видят того, что происходит

Обманутые счастьем так боятся его потерять,

Что в тряске над ним перестают его ощущать

И вскоре я сидел один на краешке надежды

С мечтами о том, что может будет всё как прежде,

Но ужасающая реальность мою остудила кровь

И казалось навеки я забыл, что значит любовь…

Что значит любовь…

В жизни так бывает,

Что любовь приходит вновь

Только

Пламя догорает и не бьётся в венах кровь

Да так бывает — любовь умирает.

Но вроде бы манит опять, манит

И непонятно куда же ушло всё тепло —

Холод в глазах, ветер в словах

Страх перед болью от старых потерь

Откровенной любви захлопнута дверь

И теперь, когда в сердце нет больше огня

Теряется смысл каждого дня

Дрожь и озноб от лживых ветров,

Сметающих доверие к теплу нежных слов

И голос он вроде бы и милый и родной

Почему нет любви — ответ простой…

В жизни так бывает,

Что любовь приходит вновь

Только

Пламя догорает и не бьётся в венах кровь

Навіщо я пам'ятаю ті дні, коли з тобою ми поринали

У морі сонячного кохання - тоді ми почуттями не грали

Це було як у казці все життя перед очима

Здавалося, було заповнено мріями, що збулися.

А ти сиділа поруч, мене гладила рукою

І тихо говорила «я завжди буду з тобою»

Тобі чомусь я вірив, хоч знав, що все минає,

Але закохані очі не бачать того, що відбувається

Обдурені щастям так бояться його втратити,

Що в трясці над ним перестають його відчувати

І незабаром я сидів один на краєчку надії

З мріями про те, що може буде все, як раніше,

Але жахлива реальність мою остудила кров

І здавалося навіки я забув, що означає кохання.

Що означає кохання…

У житті так буває,

Що кохання приходить знову

Тільки

Полум'я догоряє і не б'ється у венах кров

Та так буває – кохання вмирає.

Але ніби манить знову, манить

І незрозуміло куди ж пішло все тепло.

Холод в очах, вітер у словах

Страх перед болем від старих втрат

Відвертого кохання зачинені двері

І тепер, коли в серці немає більше вогню

Втрачається сенс кожного дня

Тремтіння і озноб від брехливих вітрів,

Змішаючих довіру до тепла ніжних слів

І голос він начебто і милий і рідний

Чому немає кохання - відповідь проста...

У житті так буває,

Що кохання приходить знову

Тільки

Полум'я догоряє і не б'ється у венах кров