Пусть... - Многоточие

Пусть эта грусть напьётся моих слёз в сласть

Пусть моя свобода – как дуло в чью-то пасть

Пусть мои слова – отравленные стрелы

Мигом разрушают стройность любой системы

Моя боль пусть остаётся всегда со мной

Я без неё был как ребёнок, как слепой,

Пусть порой, мне будет плохо до тошноты

Тот, кто боли не познал, тот не познает и любви

Подожди – мозги пусть забудут это слово навсегда,

Изменить этот мир – вот наша судьба!

И пусть любая беда меня сбивает с пути –

Я всё равно буду идти – ведь надо дойти

До конца, где начало носит мой след,

С неба грянет - да, не будет никогда - нет

И тогда, когда ко мне придёт смерть-грусть

Улыбнусь ей в лицо – и скажу «пусть»…

Ну и пусть, мои окна умоет грусть,

Грусть серого дождя, это навсегда – да…

Пускай решенья не оправданы, порой рискуя головой

Я выбираю вместо мира - бой с самим собой

И это жутко несерьёзно, больно и бесполезно,

Ведь по лезвию ножа бежать не так уж безболезненно

Пускай я видел ложь в чужих глазах и даже в зеркале

И в самом жарком пекле полагался только на себя

Губя надежду на успехи, рождал её снова,

В глубине души пришибленной, пеняя на себя

И только я играю дальше, пускай всё нелегко,

И только я иду вперёд походкой бодрой и свободной

Знаю, время лечит всё, что покалечило

И далеко пошлю того, кто скажет,

Что я к жизни не пригодный!

Ну и пусть, мои окна умоет грусть,

Грусть серого дождя, это навсегда – да…

Нехай цей сум нап'ється моїх сліз у ласку

Нехай моя свобода – як дуло в чиюсь пащу

Нехай мої слова – отруєні стріли

Миттю руйнують стрункість будь-якої системи

Мій біль нехай завжди залишається зі мною

Я без неї був як дитина, як сліпий,

Нехай часом, мені буде погано до нудоти

Той, хто болю не пізнав, той не пізнає і кохання

Почекай – мізки нехай забудуть це слово назавжди,

Змінити цей світ – ось наша доля!

І нехай будь-яка біда мене збиває зі шляху –

Я все одно йтиму – адже треба дійти

До кінця, де початок носить мій слід,

З неба гримне - так, не буде ніколи - ні

І тоді, коли до мене прийде смерть-сум

Усміхнуся їй в обличчя - і скажу "нехай" ...

Ну і нехай, мої вікна вмиє смуток,

Сум сірого дощу, це назавжди – так…

Нехай рішення не виправдані, іноді ризикуючи головою

Я вибираю замість миру - бій із самим собою

І це дуже несерйозно, боляче і марно,

Адже по лезу ножа бігти не так вже й безболісно

Нехай я бачив брехню в чужих очах і навіть у дзеркалі

І в самому спекотному пеклі покладався тільки на себе

Гублячи надію на успіхи, народжував її знову,

У глибині душі прибитої, нарікаючи на себе

І тільки я граю далі, нехай все нелегко,

І тільки я йду вперед ходою бадьорою та вільною

Знаю, час лікує все, що покалічило

І далеко пошлю того, хто скаже,

Що я не придатний до життя!

Ну і нехай, мої вікна вмиє смуток,

Сум сірого дощу, це назавжди – так…