Кукушка - Руставели, Многоточие, КИНО

«Солнце моё, взгляни на меня!

Моя ладонь превратилась в кулак.

И если есть порох — дай огня!

«Вот так!»

«Сколько недописанных песен пылится в моём столе?

Хватит ли мне сил остаться в этой игре?»

Без правил, когда вокруг острые грани

Теребят прежние раны, а дали пугают.

Я вижу волчьи оскалы на месте некогда лиц,

Новые тираны порождают новых убийц,

Новое время искажает прежние формы

И то, что было недопустимо, теперь норма.

Я не Бог и боль помню в гиене огненной,

Ищу свет истинный, доподлинный.

Душой подорванный, но пока не сломленный,

На перекрёстке миров среди смыслов и слов.

Берегу своё я в мире подделок и копий,

На закате эпохи, среди психозов и фобий,

Сжав кулаки, добро в сердце храня,

Жду перемен в свете нового дня.

«Солнце моё, взгляни на меня!

Моя ладонь превратилась в кулак.

И если есть порох — дай огня!

Вот так!»

«Кто пойдёт по пути, на котором ты будешь один?

От колыбели до седин, кто был собой самим?»

Среди опавших листьев, в пыли завистливых слов,

Слепых людей, не могущих жить без оков.

Мира снов, ты думал, этот мир не таков,

Тогда будь готов снова к слову основы основ.

Ложь вокруг и это тёмное дело,

Системе не нужна твоя душа, ей нужно молчаливое тело.

Нет веры, нет любви и надежды:

«Значит, ты уже труп, мой друг, или был им и прежде!»

Тьма поглощает первые подбитые пешки,

Все остальные под мушкой между орлом и решкой.

Это новый порядок в огне пророчества,

«Стань многим для многих в век одиночества!

Живи в реальности светом, а не как будто и мутно,

Открывай глаза, скоро утро!»

«Солнце моё, взгляни на меня!

Моя ладонь превратилась в кулак.

И если есть порох — дай огня!

Вот так!»

Порой кажется, что наша жизнь как полёт,

Полёт над тем, чего нет.

Но даже пролетая над гнездом кукушки, будь светом…

«Сонце моє, глянь на мене!

Моя долоня перетворилася на кулак.

І якщо є порох, дай вогню!

"Ось так!"

«Скільки недописаних пісень припадає пилом у моєму столі?

Чи вистачить мені сил залишитись у цій грі?»

Без правил, коли довкола гострі грані

Тужать колишні рани, а дали лякають.

Я бачу вовчі оскали на місці колись облич,

Нові тирани породжують нових убивць,

Новий час спотворює колишні форми

І те, що було неприпустимим, тепер норма.

Я не Бог і біль пам'ятаю в гієні вогненної,

Шукаю світло істинне, достеменне.

Душою підірваний, але поки не зламаний,

На перехресті світів серед смислів та слів.

Бережу своє я у світі підробок та копій,

На заході сонця епохи, серед психозів і фобій,

Стиснувши кулаки, добро в серці зберігаючи,

Чекаю змін у світлі нового дня.

«Сонце моє, глянь на мене!

Моя долоня перетворилася на кулак.

І якщо є порох, дай вогню!

Ось так!"

«Хто піде шляхом, на якому ти будеш один?

Від колиски до сивини, хто був собою самим?»

Серед опалого листя, в пилу заздрісних слів,

Сліпих людей, які не можуть жити без кайданів.

Миру снів, ти думав, цей світ не такий,

Тоді будь готовий знову до слова основи основ.

Брехня навколо і це темна справа,

Системі не потрібна твоя душа, їй потрібне мовчазне тіло.

Немає віри, немає любові та надії:

«Отже, ти вже труп, мій друже, чи був ним і раніше!»

Темрява поглинає перші підбиті пішаки,

Решта під мушкою між орлом і решкою.

Це новий порядок у вогні пророцтва,

«Стань багатьом для багатьох у віки самотності!

Живи насправді світлом, а не начебто і каламутно,

Відкривай очі, незабаром ранок!»

«Сонце моє, глянь на мене!

Моя долоня перетворилася на кулак.

І якщо є порох, дай вогню!

Ось так!"

Деколи здається, що наше життя як політ,

Політ над тим, чого нема.

Але навіть пролітаючи над гніздом зозулі, будь світлом.