У вокзала - Михаил Шуфутинский

Возле входа нашего вокзала, медяки прося на «Беломор»,

Мне цыганка в детстве нагадала, что я буду пьяница и вор.

Изменив, предам свою подругу, брошу мать, забрав последний грош,

А меньшому преданному другу засажу по пьянке острый нож.

Пролетело время, словно ветер, нынче я гадаю людям сам.

У своей судьбы мы только дети, хоть со снегом носим волоса.

Никого ножом я не зарезал и любимых баб не забывал,

Но давным-давно, кляня шартрезы, тихим шагом меряю подвал.

За решетку гляну спозаранку и, прищурив мокрые глаза,

Вспоминаю старую цыганку, вспоминаю детство и вокзал.

Там, у входа этого вокзала, про судьбу затеяв разговор,

Мне цыганка в детстве нагадала, что я буду пьяница и вор.

Возле входа нашего вокзала, медяки прося на «Беломор»,

Мне цыганка в детстве нагадала, что я буду пьяница и вор.

Что я буду, буду пьяница и вор.

Біля входу нашого вокзалу, мідяки просячи на «Біломор»,

Мені циганка в дитинстві нагадала, що я буду п'яниця і злодій.

Зрадивши, зраджу свою подругу, кину матір, забравши останній гріш,

А меншому відданому другу засаду по п'янці гострий ніж.

Пролетів час, наче вітер, нині я гадаю людям сам.

У своєї долі ми тільки діти, хоч зі снігом носимо волосся.

Нікого ножем я не зарізав і улюблених баб не забув,

Але давно, клянячи шартрези, тихим кроком міряю підвал.

За ґрати гляну зранку і, примруживши мокрі очі,

Згадую стару циганку, згадую дитинство і вокзал.

Там, біля входу цього вокзалу, про долю затіявши розмову,

Мені циганка в дитинстві нагадала, що я буду п'яниця і злодій.

Біля входу нашого вокзалу, мідяки просячи на «Біломор»,

Мені циганка в дитинстві нагадала, що я буду п'яниця і злодій.

Що я буду, буду п'яниця і злодій.