Свечи - Михаил Шуфутинский

Осенней ночью за окном

Туман поссорился с дождем,

И беспробудный вечер,

И беспробудный вечер.

О чем-то дальнем, неземном,

О чем-то близком и родном

Сгорая, плачут свечи.

Сгорая, плачут свечи.

О чем-то дальнем, неземном,

О чем-то близком и родном

Сгорая, плачут свечи.

Сгорая, плачут свечи.

Казалось, плакать им о чем?

Мы, в общем, праведно живем,

Но иногда под вечер

Мы вдруг садимся за рояль

Снимаем с клавишей вуаль,

И зажигаем свечи.

И зажигаем свечи.

Мы вдруг садимся за рояль

Снимаем с клавишей вуаль,

И зажигаем свечи.

И зажигаем свечи.

А свечи плачут за людей,

То тише плачут, то сильней,

И позабыть волшебных дней

Они не могут, свечи.

Воск умирает от огня,

Но память прошлого храня,

И за тебя, и за меня,

Сгорая, плачут свечи…

И очень важно для меня,

Что не боится воск огня,

И за тебя, и за меня,

Сгорая, плачут свечи.

Осінньої ночі за вікном

Туман посварився з дощем,

І безпробудний вечір,

І безпробудний вечір.

Про щось дальнє, неземне,

Про щось близьке і рідне

Згоряючи, плачуть свічки.

Згоряючи, плачуть свічки.

Про щось дальнє, неземне,

Про щось близьке і рідне

Згоряючи, плачуть свічки.

Згоряючи, плачуть свічки.

Здавалося, плакати їм про що?

Ми, загалом, праведно живемо,

Але іноді надвечір

Ми раптом сідаємо за рояль

Знімаємо з клавішею вуаль,

І запалюємо свічки.

І запалюємо свічки.

Ми раптом сідаємо за рояль

Знімаємо з клавішею вуаль,

І запалюємо свічки.

І запалюємо свічки.

А свічки плачуть за людей,

То тихіше плачуть, то сильніше,

І забути чарівних днів

Вони не можуть, свічки.

Віск помирає від вогню,

Але пам'ять минулого зберігаючи,

І за тебе, і за мене,

Згоряючи, плачуть свічки.

І дуже важливо для мене,

Що не боїться віск вогню,

І за тебе, і за мене,

Згоряючи, плачуть свічки.