Поседевшая любовь моя - Михаил Шуфутинский

На Колыме, где тундра и тайга кругом, среди замерзших елей и болот.

Тебя я встретил, с твоей подругою, сидевших у костра вдвоем.

Шел крупный снег и падал на ресницы вам, вы северным сиянием увлеклись,

Я подошел к вам и руку подал, вы встрепенулись, поднялись,

И я заметил блеск твоих прекрасных глаз, и руку подал, предложив дружить.

Дала ты слово быть моею, навеки верность сохранить.

Дала ты слово быть моею, навеки верность сохранить.

В любви и ласках время незаметно шло, пришла весна, и кончился твой срок.

Я провожал тебя тогда на пристань, мелькнул твой беленький платок.

С твоим отъездом началась болезнь моя: ночами я не спал и все страдал.

Я проклинаю тот день разлуки, когда на пристани стоял!

А годы шли, тоской себя замучил я, я встречи ждал с тобой, любовь моя.

По актеровке, врачей путевке, я покидаю лагеря.

По актировке, врачей путевке, я покидаю лагеря.

И вот я покидаю свой суровый край, а поезд все быстрее мчит на юг.

И всю дорогу молю я Бога: «Приди встречать меня, мой друг!»

Огни Ростова поезд захватил в пути, вагон к перону тихо подходил,

Тебя больную, совсем седую наш сын к вагону подводил.

Так здравствуй, поседевшая любовь моя!

Пусть кружится и падает снежок

На берег Дона, на ветку клена, на твой заплаканный платок.

На берег Дона, на ветку клена, на твой заплаканный платок.

На Колимі, де тундра та тайга навколо, серед замерзлих ялин і болот.

Тебе я зустрів, з твоєю подругою, що сиділи біля вогнища вдвох.

Ішов великий сніг і падав на вії вам, ви північним сяйвом захопилися,

Я підійшов до вас і руку подав, ви стрепенулися, піднялися,

І я помітив блиск твоїх прекрасних очей,і руку подав, запропонувавши дружити.

Дала ти слово бути моєю, навіки вірність зберегти.

Дала ти слово бути моєю, навіки вірність зберегти.

У любові і ласках час непомітно йшов, прийшла весна, і закінчився твій термін.

Я проводив тебе тоді на пристань, майнув твій біленький хустку.

З твоїм від'їздом почалася моя хвороба: ночами я не спав і все страждав.

Я проклинаю той день розлуки, коли на пристані стояв!

А роки йшли, тугою себе замучив я, я зустрічі чекав з тобою, любов моя.

За акторуванням, лікарів путівкою, я залишаю табори.

За актуванням, лікарів путівкою, я залишаю табори.

І ось я покидаю свій суворий край, а поїзд все швидше мчить на південь.

І всю дорогу благаю я Бога: «Прийди зустрічати мене, мій друже!»

Вогні Ростова поїзд захопив у шляху, вагон до перону тихо підходив,

Тебе хвору, зовсім сиву наш син до Вагона підводив.

Так привіт, посивіла любов моя!

Нехай паморочиться і падає сніжок

На берег Дону, на гілку клена, на твою заплакану хустку.

На берег Дону, на гілку клена, на твою заплакану хустку.