Отпустите врача - Михаил Шуфутинский

Отпустите врача, убирайте бинты и таблетки!

Я вполне сознаю: этой ране уже не зажить.

Равнодушно догнал гулкий выстрел в колючей запретке,

Все темнее в глазах, но как хочется, хочется жить.

Мне мечталось: в тайгу, да уйти бы подальше к Уралу!

От надежды такой напоследок январски знобит,

Но за «решкой"рассвет, и доложит майор генералу,

Что еще здесь один при попытке побега убит.

Я не думал, что так мой предел будет, в общем, банален:

Ни цветов, ни венков, ни простой поминальной свечи;

Заспешит лишь конвой, сам по горло делами завален,

И захлопнется дверь, и в замке жалко звякнут ключи.

Этот трудный уход из реальности здешнего мира,

Он, конечно, страшит: я обычный, как все, человек.

Утешенье одно: там не будет ствола конвоира,

И навряд ли меня вдруг поманит оттуда в побег.

Відпустіть лікаря, прибирайте бинти та таблетки!

Я цілком усвідомлюю: цій рані вже не зажити.

Байдуже наздогнав гулкий постріл у колючій заборонці,

Все темніше в очах, але як хочеться, хочеться жити.

Мені мріялося: у тайгу, та піти би подалі до Уралу!

Від надії такий наостанок січнево знобить,

Але за «решкою»світанок,і доповість майор генералу,

Що ще тут одного при спробі втечі вбито.

Я не думав, що так моя межа буде, загалом, банальна:

Ні квітів, ні вінків, ні простої поминальної свічки;

Заспішить лише конвой, сам по горло справами завалений,

І зачиняться двері, і в замку шкода брязнуть ключі.

Цей важкий відхід із реальності тутешнього світу,

Він, звичайно, лякає: я звичайна, як усі, людина.

Втіха одна: там не буде стовбура конвоїра,

І навряд чи мене раптом поманить звідти в втечу.