L'Inganno - Marlene Kuntz

Ti avvicinasti piano

Col pathos di un notturno:

Sotto il sole un pieno di gente

Ma si fece buio presto intorno

E avvinti e immemori ci baciammo;

e poi…

Qual ghigno ingenerò l’inganno!

Te ne andasti come fumo

In fosforescenti spire

Ma non c’era più nessuno attorno

Al risveglio della luce.

E infine

Avvinto e immemore mi addormentai

Ma quante risa, poi, giù nel sonno!

Ви підійшли повільно

З пафосом ноктюрну:

Повно людей під сонцем

Але невдовзі навколо стемніло

І зв’язані й забудькувані ми цілувалися;

тоді…

Яку посмішку я створю обман!

Ти пішов, як дим

У фосфоресцентних котушках

Але навколо вже нікого не було

Коли прокидається світло.

І, нарешті

Пригнічений і забудькуватий я заснув

Але скільки тоді сміху, уві сні!