E Poi Il Buio - Marlene Kuntz

Il sole disegna un cerchio rutilante

Sul telo di lino delle nuvole sfilacciate

Frapposte alla mia sbirciata distratta

E con morbida perfezione

La circonferenza si adagia

Sul lungo crinale del monte

Dietro il quale scenderà

In qualche placido istante

La finestra socchiusa sfiora la sedia

E fluisce un carezzevole soffio

Che lambisce i miei piedi

Con invisibile avvolgimento:

Io penso all’effusione

Di un abbraccio rapito ai dispetti del tempo

A un amore caldo

Come il raggio di luna degli innamorati

E quando la luna verrà sarà la stessa di allora?

Quella che di noi farà di nuovo una cosa sola?

E quando la luna verrà sarà la stessa di allora?

Quella che dopo ci porterà alle carezze dell’aurora?

Il sole disegna mezzo cerchio esitante

Su sbuffi di nuvole andate

E Oriente indorato risponde

All’acceso Ponente

Guardo le rocce innevate nel blu luminoso:

Sei là con lo sguardo

Lo stesso che mi hai regalato lasciandomi solo

Ti ho persa quel giorno e mai più ho ritrovato

La scia deliziosa del tuo fascinare

E se fosse successo mi avresti rivisto scodinzolare…

(devono aver diviso in due il mondo

E penso di essere dalla parte sbagliata)

E quando la luna verrà sarà la stessa di allora?

Quella che di noi farà di nuovo una cosa sola?

E quando la luna verrà sarà la stessa di allora?

Quella che dopo ci porterà alle carezze dell’aurora?

Ora il sole

Disegna

Un commiato straziante

Di squarci roventi

Fra nuvole ostili

Veloci

Nel giungere a frotte

Sui miei capogiri

Nell’ombra

Del monte

Mi pento

Di averti

Lasciata

Tornare

E poi il buio

Neanche un graffio di luna nel cielo

Сонце малює коло, що світиться

На лляному полотні потерті хмари

Постав проти мого розсіяного погляду

І з м’якою досконалістю

Окружність відкидається

На довгому хребті гори

За яким воно опуститься

Через кілька спокійних моментів

Відчинене вікно торкається стільця

І ллється подих ласкавий

Це охоплює мої ноги

З невидимою обмоткою:

Я думаю про вилив

З обіймів, захоплених незважаючи на час

До теплого кохання

Як місячний промінь закоханих

А коли прийде місяць, чи буде так само, як тоді?

Що з нас знову зробить щось одне?

А коли прийде місяць, чи буде так само, як тоді?

Той, що згодом приведе нас до ласк зорі?

Сонце малює півколо, що вагається

По клубках хмар ходять

І відповідає золотий Схід

На західній стороні

Я дивлюся на засніжені скелі в яскраво-блакитному:

Ви там з поглядом

Той самий, який ти дав мені, залишивши мене одного

Я втратив тебе того дня і більше не знайшов

Смачний слід вашого захоплення

І якби це сталося, ви б побачили, як я знову виляю хвостом...

(вони, мабуть, розділили світ надвоє

І я думаю, що я не з того боку)

А коли прийде місяць, чи буде так само, як тоді?

Що з нас знову зробить щось одне?

А коли прийде місяць, чи буде так само, як тоді?

Той, що згодом приведе нас до ласк зорі?

Тепер сонце

Намалювати

Страшне прощання

Від гарячих ран

Серед ворожих хмар

Швидко

Приходять масово

Про моє запаморочення

В тіні

З гори

я шкодую про це

Маючи тебе

Ліворуч

Повернення

А потім темрява

Ні подряпини місяця на небі