Il Solitario - Marlene Kuntz

Il solitario, in assenza di loquacit

Avvoltolato in un enigma

Siede pensoso al limite della realt

Accavallando le sue lungha gambe

Lo puoi notare perch un indecifrabile

Porta il suo sguardo negli accessi cosa non si sa

E li pervade di fascino;

Si tocca il mento e si schermisce alla gestualit

Di chi sta accanto e lo incomoda

Lo puoi giurare in sintonia con i fatti suoi

Quand’anche siano sostanzialmente guai

Perch nel suo mondo pace

Ed per questo che lui lo abita

Il solitario, in gran miseria di calorosit

Sta bene al largo di un dilemma che prima o poi avr

E non si chiede come tutta la faccenda finir

No: non si chiede come finir

E non si chiede se l’amore che non d

Si vestirebbe un giorno di fatalit

(Lo stesso amore che non prende

E che vestito a lutto a prenderlo verr;

Lo stesso amore che non prende

E che, bellissimo, a prenderlo verr)

Одинокий, за відсутності балакучості

Окутаний загадкою

Він задумливо сидить на межі реальності

Схрестивши довгі ноги

Ви можете помітити це, тому що це нерозбірливо

Переведіть свій погляд на під’їзди того, чого ви не знаєте

І це пронизує їх чарівністю;

Він торкається підборіддя і захищається від жестів

З тих, хто стоїть поруч і створює їм незручності

Ви можете поклятися, що це відповідає його справі

Навіть коли вони в основному проблеми

Бо в його світі панує мир

І тому він там живе

Одинокий, у великій бідності тепла

Він добре стоїть перед дилемою, яка рано чи пізно у нього виникне

І він не дивується, чим усе закінчиться

Ні: він не запитує себе, чим це закінчиться

І він не запитує себе, чи не дає любов

Одного дня долі вона одягнеться

(Та сама любов, яка не приймає

А яка траурна сукня прийде його взяти;

Та сама любов, яку не бере

І це, красуня, я прийду взяти)