Lettre à nuit - Lonepsi

Blotti dans ton souffle lent, je bois tout le parfum de ta peau rose et froide

Je suis coincé dans tes bras comme un mot qu’on écrit dans une prose trop

étroite

Toutes les courbes de ton corps viennent envelopper le rebord de mon regard

Même le ciel étoilé devient ringard, quand je t’aime moins, tu m’en tiens

rigueur

La vitesse à laquelle fusaient, fusaient, tous nos mouvements

Vient colorer nos gestes qui deviennent émouvants mais

Elle fera surement revenir lentement le mauvais moi

Éclairé, cette nuit par quelques néons mauves et miels

Je pourrais débrancher le soleil si un jour tu ne pouvais plus cligner des yeux

Ton absence est si vénéneuse

J’ai été parfois l’auteur de mots maladroits

Mais par amour on peut contenir à la fois

Le bon comme le mauvais pourvu qu’ce soit rattrapable

Et qu’on ne se dise pas qu’on en est pas capable

Parfois tu pars comme un sentiment qui s’isole

Parfois je pars comme si je ne revenais jamais

Parfois je ne te montre seulement que le minimum

Alors qu’je pourrais te donner la mer et ses galets

Tu viens désorienter mes sens

Réveiller mon adolescence

Tu es ma seconde naissance

Le frein qui contient mon essence

Et ce je ne sais quoi

Ne fait que me secouer

Mon cœur a froid, ça caille

Sauf les nuits sous sa couette

Tes yeux sont le filtre par lequel l’instant peut devenir un souvenir

Ainsi te regarder par le reflet fera que je n'étais pour toi qu’un rêve

Un ballet d'émotions folles peut nous envahir, ne serait-ce qu’après un verre

On tremblera confusément quand nos chemins emprunteront des directions inverses

Notre rencontre a été le moment où le hasard est devenu prévisible

Noyé dans tes paroles éthyliques, qui ne nous deux voudra que l’on s'élimine?

À l’heure où sonnait l’extase, continuer ce jeu frôlait l’exploit

Pourquoi m’as-tu demandé: «Lindo l’amour se cultive ou il s’exploite ?»

À l’heure où sonnait l’extase, continuer ce jeu frôlait l’exploit

Pourquoi m’as-tu demandé: «Lindo se cultive ou il s’exploite ?»

Обійнявшись твоїм повільним диханням, я випиваю весь аромат твоєї холодної рожевої шкіри

Я застряг у твоїх руках, як слово, яке ти пишеш у забагато прозі

вузька

Усі вигини твого тіла обгортають край мого погляду

Навіть зоряне небо стає сирним, коли я люблю тебе менше, ти тримаєш мене

строгість

Швидкість, з якою всі наші рухи мчали, мчали

Приходить, щоб розфарбувати наші жести, які стають рухливими, але

Вона, безсумнівно, повільно поверне мене

Освітлений сьогодні ввечері неоновими фіолетовими та медовими

Я міг би відключити сонце, якби одного дня ти не міг моргнути

Твоя відсутність така отруйна

Іноді я був автором незручних слів

Але для любові ми можемо містити і те, і інше

Добре, як і погане, доки його можна відновити

І не будемо казати собі, що ми не можемо цього зробити

Іноді ти йдеш, немов відчуття, що ізолює себе

Іноді я йду так, ніби ніколи не повернуся

Іноді я показую вам лише мінімум

Поки я міг би подарувати тобі море та його гальку

Ви дезорієнтуєте мої почуття

Розбуди мою юність

Ти моє друге народження

Гальмо, яке тримає мою сутність

І це je ne sais quoi

Тільки трясе мене

Моє серце холодне, морозить

Крім ночей під ковдрою

Ваші очі - це фільтр, через який момент може стати спогадом

Тож дивлячись на тебе крізь відображення, я зроблю для тебе просто мрію

Балет божевільних емоцій може охопити нас, хоча б після випивки

Ми будемо розгублено тремтіти, коли наші шляхи підуть у протилежні сторони

Наша зустріч була тоді, коли шанс став передбачуваним

Потонувши в твоїх п’яних словах, хто б із нас обох не захотів усунути один одного?

У момент екстазу продовження цієї гри було близьким до подвигу

Чому ти запитав мене: «Любов до Ліндо культивують чи нею експлуатують?»

У момент екстазу продовження цієї гри було близьким до подвигу

Чому ви запитали мене: «Ліндо вирощує чи експлуатує?»