Sibérie - Lonepsi

Les fenêtres pleurent, l’impression que ça fait des années que je n'écris plus

Esseulé chez moi, le temps s’en va, j’attends d’avoir les chakras pleins

Je chercherai ta voix dans chaque recoin

Imaginerai ta robe échancrée qui

M’accueillerait dans chaque repli

Après ça, rien n’me choquera plus

Il n’y a que des bonheurs ensevelis

Des moments de joie qui partent en s’envolant

Rappelle-toi les baisers qu’on s’volait

Pas la mélancolie que nous jouent ces violons

Ça fait du bien de s'éparpiller

Recompter billet par billet

À chaque phrase, c’est un nouveau souvenir que je pars piller

Je plane et je ne veux pas atterrir

J’ai le cerveau qui tangue et qui dérive

Besoin de l’inconnu, de l’inédit

D’une trajectoire qui dévie

Le cœur est gelé comme en Sibérie

Le temps parait plus long que mille exils

Je vois des souvenirs d’antan qui défilent

La vie est encore jolie mais le cœur gelé

Je plane et je ne veux pas atterrir

Je flirte avec le vide et l’amnésie

Le cri silencieux d’une fenêtre ouverte

Qui me rappelle qui je suis quand mon âme est vide

Avec le temps, tout peut s’effacer vite

Désespéré d'être libre

En haut de ma tour, je ne veux pas guérir

Je plane et je ne veux pas atterrir

Comment pourrais-je parler d’un seul thème en restant concentré

Quand la nuit des millions d’idées dans ma tête causent entre elles?

Et j’aurais beau leur dire: «Faut qu’on s’entraide «Comment pourrais-je parler de ma peine sans être égocentré?

Rôder dans les rues jusqu'à tellement tard

Mettre à l’abri les miens telle est ma tare

Pas là pour jouer, pour étaler mes torts

Pas là non plus récolter la matière

J’ai autant besoin de me casser

Que de protéger les miens comme Mikasa

Alors nuit et jour, je ne me dédie qu'à ça

Je te jure faut que je parte de là

Pour ne pas faire de délit

La peine dans la fumée se dilue

Les deux aiguilles ne font qu’onduler

Tard la nuit quand on rôdait

Aucune question nous taraudait

Aujourd’hui torrent de pensées comme Rodin

On n’a pas la réponse du sphynx et du mal on s’fait qu'ça

Car avant les buts qu’on s’fixait atténuaient notre asphyxie

Impossible de demander à un sourire d’exister pour toujours

Et puis d’connaître la joie

Certains humains font des choix pour les sommes

J’espère devenir la somme de mes choix

Вікна плачуть, таке відчуття, ніби пройшли роки, як я не писала

Самотня вдома, час минає, чекаю, коли мої чакри наповняться

Я буду шукати твого голосу в кожному кутку

Уявіть свою сукню з високим вирізом

Буду вітати мене в кожній складці

Після цього мене вже ніщо не шокує

Є тільки щастя поховане

Хвилини радості, що відлітають

Згадайте поцілунки, які ми вкрали

Не ту меланхолію, на якій грають нам ці скрипки

Приємно поширюватися

Перерахуйте квиток за квитком

З кожним реченням я йду грабувати новий спогад

Я під кайфом і не хочу приземлятися

Мій мозок коливається і дрейфує

Потреба в невідомому, новому

З відхиленням траєкторії

Серце застигло, як у Сибіру

Час здається довшим за тисячу вигнанців

Я бачу спогади про минулі дні

Життя все ще гарне, але серце завмерло

Я під кайфом і не хочу приземлятися

Я фліртую з порожнечею і амнезією

Тихий крик відчиненого вікна

Хто нагадує мені, хто я, коли моя душа порожня

З часом все може швидко згаснути

Відчайдушно прагне бути вільним

На вершині моєї вежі я не хочу лікуватися

Я під кайфом і не хочу приземлятися

Як я міг говорити на одну тему і залишатися зосередженим

Коли вночі мільйони ідей в моїй голові розмовляють один з одним?

І я сказав їм: «Ми повинні допомагати один одному, «Як я можу говорити про свій біль, не будучи егоцентричним?

Бродити вулицями до тих пір

Прихистити моє — це моя вада

Тут не грати, показувати свої помилки

Там теж не збирати врожай

Мені так багато треба зламати

Чим захищати моє, як Мікаса

Тож день і ніч, це все, чому я присвячений

Присягаюсь, що мушу піти звідси

Щоб не вчинити злочин

Біль у диму розріджується

Дві руки просто брижі

Пізно ввечері, коли ми нишпорили

Жодні питання нас не мучили

Сьогодні потік думок, як Роден

У нас немає відповіді сфінкса, і зло ми тільки це робимо

Бо раніше цілі, які ми ставили, пом’якшували нашу асфіксію

Не можна попросити посмішку існувати вічно

А потім пізнати радість

Деякі люди вибирають суми

Я сподіваюся стати сумою мого вибору