Туман - Крестовый туз

Вновь растаял туман, словно дым сигареты,

Сняв с заплаканных окон узоры тоски.

Скоро будет весна — уж по всем по приметам,

И опять побегут, зажурчат ручейки.

И разлуку, и боль, и случайную радость,

И несбывшихся ворох надежд брошу тем ручейкам.

Лишь тепло твоих рук я возьму и пьянящую сладость

Этой глупой мечты и отправлюсь к твоим берегам.

Лишь тепло твоих рук я возьму и пьянящую сладость

Этой глупой мечты и отправлюсь к твоим берегам

Может, снова найду — ведь с судьбою мы квиты —

То разбитое счастье, что выронил где-то из рук.

До тех пор я живу, пока вера в душе не убита,

Хоть давно уж звучит в ней струны оборвавшейся звук.

И пускай я грешил, да и жил я бродягой —

Не кори же за то, что минуло за давностью лет.

На задворках души лишь осталась казённой бумагой

Пережитая боль — та, которой давно уже нет.

А по небу вверху, словно листья, гонимые ветром,

Прошлой жизни туман всё летит, разрываясь в куски.

Скоро будет весна, а за ней долгожданное лето,

И к зеленым морям побегут, зажурчат ручейки.

Скоро будет весна, а за ней долгожданное лето,

И к далёким морям побегут, зажурчат ручейки.

И разлуку, и боль, и случайную радость,

И несбывшихся ворох надежд брошу тем ручейкам.

Лишь тепло твоих рук я возьму и пьянящую сладость

Этой глупой мечты и отправлюсь к твоим берегам.

Лишь тепло твоих рук я возьму и пьянящую сладость

Этой глупой мечты и отправлюсь к твоим берегам.

Лишь тепло твоих рук я возьму и пьянящую сладость

Этой глупой мечты и отправлюсь к твоим берегам.

Знову розтанув туман, мов дим сигарети,

Знявши із заплаканих вікон візерунки туги.

Незабаром буде весна — вже за всіма прикметами,

І знову побіжать, зажурчать струмки.

І розлуку, і біль, і випадкову радість,

І нездійснені купи надій кину тим струмкам.

Лише тепло твоїх рук я візьму і п'янку насолоду

Цією дурною мрією і вирушу до твоїх берегів.

Лише тепло твоїх рук я візьму і п'янку насолоду

Цієї дурної мрії і вирушу до твоїх берегів

Може, знову знайду— адже з долею ми квіти —

Те розбите щастя, що випустив десь із рук.

До того часу я живу, поки віра в душі не вбита,

Хоч давно вже звучить у ній струни, що обірвалася звук.

І нехай я грішив, та і жив я бродягою —

Не кору ж за те, що минуло за давностями років.

На задвірках душі лише залишилася казенним папером

Пережитий біль — той, якого давно вже немає.

А по небу вгорі, немов листя, гнане вітром,

Минулого життя туман все летить, розриваючись у шматки.

Скоро буде весна, а за нею довгоочікуване літо,

І до зелених морях побіжать, зажурчать струмки.

Скоро буде весна, а за нею довгоочікуване літо,

І до далеких морях побіжать, зажурчать струмки.

І розлуку, і біль, і випадкову радість,

І нездійснені купи надій кину тим струмкам.

Лише тепло твоїх рук я візьму і п'янку насолоду

Цією дурною мрією і вирушу до твоїх берегів.

Лише тепло твоїх рук я візьму і п'янку насолоду

Цією дурною мрією і вирушу до твоїх берегів.

Лише тепло твоїх рук я візьму і п'янку насолоду

Цією дурною мрією і вирушу до твоїх берегів.