На спецэтапе - Крестовый туз

Где-то среди леса, среди леса

Шёл по спецэтапу эшелон

Вдруг на перегоне загорелся

Пятый сзади с зэками вагон.

Видно чифирнуть решили зэки

Караул вагонный крепко спал…

Ну, а поезд мчался среди леса

Следуя на Западный Урал.

Припев:

А ветер, ветер пламя раздувал,

И языки его аж до небес взлетали…

А ветер, ветер ничего не понимал,

И вместе с ветром в небо души улетали…

И замкнув вагонную проводку,

Вспыхнула обшивка на ветру.

А чифир для зэка — слаще водки, —

Увлеклись, не углядев искру…

Лишь со сна охранник оклемался,

Охренел, тревогу заорал…

А вагон в дыму задыхался,

А вагон уже весь пылал…

Вспыхнул над тайгою факел в ночи,

«Стоп машина!"Лязг тормозов…

Крики, мат и вопли зэков внутри

Слились в миллион голосов…

Спрыгнула охрана, встала гурьбой

Окружила весь вагонзак.

Дулами ощерился серый конвой,

Как клыками стая собак.

Орал начальник, мол: «Cтрелять по всем кто выйдет!!!

Коль хоть один уйдёт, — отдам под трибунал!!!»

И все смотрели как огонь решётки лижет,

А ветер дул — он ничего не понимал…

А зэки рвались сквозь горящие решётки,

Сквозь пол и крышу, каждый факелом горя…

Они орали: «Не стреляйте!!!"во все глотки,

«Откройте дверь!!!"орали зэки зря…

Вот с крыши рухнул человек на оцепление

«Я не уйду!" — он обожжённым ртом кричал,

Но был приказ — приказ стрелять на поражение,

И добросовестно во всех конвой стрелял…

Припев.

Где-то над тайгою робкий рассвет

Как всегда, чуть-чуть занимался…

Через час доклад был: «Сбежавших нет,

И в живых никто не остался»…

Остатки пепла по тайге раздуло,

Вагон отцепленный весь догорел дотла…

Весь личсостав сквозного караула

Был спецуказом награждён тогда…

Помнит только ветер как, издав протяжный стон,

Следуя на Западный Урал,

Вновь помчался поезд, только вот он На один вагон меньше стал…

Где-то среди леса, среди леса

Шёл по спецэтапу эшелон.

Как там получилось — неизвестно…

Загорелся вдруг один вагон…

А ветер, ветер пепел раздувал…

Парили рельсы, тихо остывая…

А ветер, ветер ничего не понимал…

Стонали души, в небеса взмывая…

Десь серед лісу, серед лісу

Йшов спеціальним ешелоном

Раптом на перегоні загорівся

П'ятий ззаду з зеками вагон.

Видно чифірнути вирішили зеки

Караул вагонний міцно спав.

Ну, а поїзд мчав серед лісу

Слідуючи на Західний Урал.

Приспів:

А вітер, вітер полум'я роздмухував,

І мови його аж до небес злітали...

А вітер, вітер нічого не розумів,

І разом з вітром у небо душі відлітали…

І замкнувши вагонну проводку,

Спалахнула обшивка на вітрі.

Чифир для зека - солодший за горілку, -

Захопилися, не побачивши іскру…

Лише зі сну охоронець оклемався,

Охренів, тривогу закричав…

А вагон у диму задихався,

А вагон уже весь палав...

Спалахнув над тайгою смолоскип у ночі,

«Стоп машина!»Ляз гальм…

Крики, мат і крики зеків усередині

Злилися в мільйон голосів.

Зстрибнула охорона, стала юрбою

Оточила весь вагонзак.

Дулами ощерився сірий конвой,

Як іклами зграя собак.

Кричав начальник, мовляв: «Стріляти по всім хто вийде!

Якщо хоч один піде,— віддам під суд!!!»

І все дивилися як вогонь ґрат лиже,

А вітер дув — він нічого не розумів...

А зеки рвалися крізь ґрати, що горіли,

Крізь підлогу і дах, кожен смолоскипом горя…

Вони кричали: «Не стріляйте!» у всі ковтки,

«Відкрийте двері!» Кричали зеки дарма…

От з даху впала людина на оточення

«Я не уйду!» — він обпаленим ротом кричав,

Але був наказ — наказ стріляти на пораження,

І сумлінно у всіх конвой стріляв...

Приспів.

Десь над тайгою боязкий світанок

Як завжди, трохи займався ...

За годину доповідь була: «Втікачів немає,

І в живих ніхто не залишився»…

Залишки попелу по тайзі роздуло,

Вагон відчеплений весь догорів дощенту.

Весь особовий склад наскрізної варти

Був спецуказом нагороджений тоді…

Пам'ятає тільки вітер як, видавши протяжний стогін,

Слідуючи на Західний Урал,

Знову помчав поїзд, тільки от він на один вагон менше став ...

Десь серед лісу, серед лісу

Йшов спеціальним ешелоном.

Як там вийшло — невідомо...

Загорівся раптом один вагон.

А вітер, вітер попіл роздмухував...

Парили рейки, тихо остигаючи.

А вітер, вітер нічого не розумів...

Стогнали душі, в небеса злітаючи…