Первоход - Крестовый туз

Вот в камеру зашёл первоход

И ждал, как в хатах водится, подставы.

Часы пошли считать первый год

Для пацана с «Крестьянской заставы».

Он не знал, как спросить, что сказать,

Ведь здесь свои понятия, законы.

И думал он про дом и про мать.

СИЗО впервой страшней даже зоны.

Первоход на хату раз заехал,

Может, месяц здесь пробудешь, может — год.

Здесь ведь главное — остаться человеком,

Вот и вся наука, мальчик-первоход.

Просто главное, хоть где, — быть человеком,

Первоход, мальчишка юный, первоход.

И подсел к нему тут кто-то, весь в партаках до ушей:

«Не меньжуйся!

Что имеешь — поделись,

А за это расскажу тебе тюрьмы законы всей,

Чтоб после сборки было в хате зашибись.

Он подумал, из-под стельки пятихатник, нычку, взял

И отдал татуированному с фиксою кенту,

Чтобы тот ему за это все законы рассказал,

Чтобы преподал ему науку ту.

И узнал он про «прописку», про подставы, про игру,

Про сословья, семьи, что нельзя, что можно,

Про «ветер боковой», про «рамс» и «терц», «очко», «козла», «буру»

И про «Прасковью Фёдоровну» тоже.

Про «прокладки», про «прессовку», про «шнырей» и про «вокзал»,

Про «хаты с минусом» и «крыс» сказал «учитель».

Короче, весь расклад ему по выживанию дал

И стал ему походу как родитель.

Первоход на хату раз заехал,

Может, месяц здесь пробудешь, может — год.

Здесь ведь главное — остаться человеком,

Вот и вся наука, мальчик-первоход.

Просто главное, хоть где, — быть человеком,

Первоход, мальчишка юный, первоход.

Легко давалось всё «ученику»,

Науку эту понял он, принял,

И про себя он, как на духу,

Всё новому кенту рассказал:

Сказал, чем дышит, где и как живёт,

За что и как попал, как забрали,

Про мать, что деньги с пенсии откладывает, ждёт,

И в дачке, что вчера передали.

И вот освободили его нового кента,

Сказали вроде — «дело развалилось»,

А первохода много раз спасла наука та

И ой как сильно парню пригодилась.

Не раз того кентуху добрым словом вспоминал

За ту науку в мыслях очень часто.

И не жалел, что деньги все тогда ему отдал

За то, что спас на хате от несчастий.

Но вот и пролетел его короткий первый срок,

Встречает мать, а голос — сам не свой:

«Ну наконец-то, мой родной, любимый мой сынок!..»

Да что-то не торопится домой.

«Ты что же, мать?

Случилось что?»

— тут он её спросил, —

«На воле я, а ты вся не в себе.»

«Наш дом ограбили, сынок…» — и села вся без сил, —

«Что целый год копила я тебе…»

«Да брось ты, мать, ну что теперь… Ну хватит, успокойся.

А кто украл-то?

Может, кто видал?»

«Да, видели соседи — крутился там какой-то,

В наколках весь и с фиксою оскал.»

Он встал — как ток ударил, так вот оно чего!

Понятно, кто урок последний дал.

По описанию сразу он вспомнил его —

«Учителя» он с хаты узнал.

Первоход, в законы все ты въехал,

Только в жизни часто всё наоборот.

Просто главное — всегда быть человеком,

Вот и вся наука, мальчик-первоход.

Просто главное, хоть где, — быть человеком,

Первоход, мальчишка юный первоход.

Ось у камеру зайшов первохід

І чекав, як у хатах водиться, підстави.

Годинник пішов рахувати перший рік

Для пацана з «Селянської застави».

Він не знав, як запитати, що сказати,

Адже тут свої поняття, закони.

І думав він про будинок і про матір.

СІЗО вперше страшніше навіть зони.

Першохід на хату раз заїхав,

Може, місяць тут пробудеш, може, рік.

Адже тут головне — залишитися людиною,

Ось і вся наука, хлопчик-першохід.

Просто головне, хоч де, бути людиною,

Первохід, хлопчик юний, першохід.

І підсів до нього тут хтось, весь у портаках до вух:

«Не меньжуйся!

Що маєш — поділися,

А за це розкажу тобі в'язниці закони всієї,

Щоб після складання було в хаті зашибісь.

Він подумав, з-під устілки п'ятихатник, ничку, взяв

І віддав татуйованому з фіксою кенту,

Щоб той йому за все це закони розповів,

Щоб дав йому науку ту.

І  дізнався він про «прописку», про підстави, про гру,

Про стани, сім'ї, що не можна, що можна,

Про «вітер боковий», про «рамс» і «терц», «очко», «козла», «буру»

І про «Пращину Федорівну» теж.

Про «прокладки», про «пресування», про «шнирів» і про «вокзал»,

Про «хати з мінусом» і «щур» сказав «вчитель».

Коротше, весь розклад йому з виживання дав

І став йому походом як батько.

Першохід на хату раз заїхав,

Може, місяць тут пробудеш, може, рік.

Адже тут головне — залишитися людиною,

Ось і вся наука, хлопчик-першохід.

Просто головне, хоч де, бути людиною,

Первохід, хлопчик юний, першохід.

Легко давалося все «учню»,

Науку цю зрозумів він, прийняв,

І про себе він, як на духу,

Все новому кенту розповів:

Сказав, чим дихає, де і як живе,

За що і як потрапив, як забрали,

Про матір, що гроші з пенсії відкладає, чекає,

І в дачці, що вчора передали.

І ось звільнили його нового кента,

Сказали начебто — «справа розвалилася»,

А першохода багато разів врятувала наука та

І ой як сильно хлопцю знадобилася.

Нераз того кентуху добрим словом згадував

За ту науку в думках дуже часто.

І не жалкував, що гроші все тоді йому віддав

За те, що врятував на хаті від нещасть.

Але ось і пролетів його короткий перший термін,

Зустрічає мати, а голос — сам не свій:

«Ну нарешті, мій рідний, улюблений мій синку!..»

Так, щось не поспішає додому.

«Ти що, мамо?

Сталося що?

— тут він її запитав, —

«На волі я, а ти вся не в собі.»

«Наш будинок пограбували, синку…» — і села вся без сил, —

«Що цілий рік я копила...»

«Так, кінь ти, мамо, ну що тепер... Ну, досить, заспокойся.

А хто вкрав?

Може, хто бачив?

«Так, бачили сусіди — крутився там якийсь,

У наколках весь і з фіксою оскал.»

Він встав — як струм ударив, так от воно чого!

Зрозуміло, хто останній урок дав.

За описом одразу він згадав його.

«Учителі» він хати дізнався.

Першохід, у закони все ти в'їхав,

Тільки в житті часто все навпаки.

Просто головне — завжди бути людиною,

Ось і вся наука, хлопчик-першохід.

Просто головне, хоч де, бути людиною,

Першохід, хлопчик юний первохід.