Рыцарь - Король и Шут

Тяжело ступая в рыцарских доспехах,

Молча к ее дому я подходил,

Благородным видом понравиться хотел я

Женщине, которую очень любил!

Мы из дурки ночью убежали,

Я и мой приятель — Леня де Сад,

Хоть друг друга сильно уважали,

Расставанию с ним был я рад!

В дверь твою я буду ломиться,

Хоть до самого утра,

Мне так нужно объясниться,

Как меня ты узнать не смогла,

Я же рыцарь, я всех красивее,

Я готов покорить тебя!

Ну, открой мне дверь скорее,

Ну, давай, пусти же меня!!!

Она любить хотела реального мужчину,

А я, просто психом был для нее,

В этом находил я главную причину,

Чтобы доказать, что это вранье!

Дверь ее ломая, стены сотрясая,

В дом ее ворваться я так хочу,

— «Что же ты, родная мне не открываешь?!!»

Я на всю округу кричу!

В дверь твою я буду ломиться,

Хоть до самого утра,

Мне так нужно объясниться,

Как меня ты узнать не смогла,

Я же рыцарь, я всех красивее,

Я готов покорить тебя!

Ну, открой мне дверь скорее,

Ну, давай, пусти же меня!!!

Ни возьмись откуда стража налетела,

Раскидать их всех я не смог,

Женщина моя с ужасом смотрела,

Как меня сажают в «Козелок».

В дверь твою я буду ломиться,

Хоть до самого утра,

Мне так нужно объясниться,

Как меня ты узнать не смогла,

Я же рыцарь, я всех красивее,

Я готов покорить тебя!

Ну, открой мне дверь скорее,

Ну, давай, пусти же меня!!!

Тяжко ступаючи в лицарських обладунках,

Мовчки до її будинку я підходив,

Шляхетним виглядом сподобатися хотів я

Жінці, котру дуже любив!

Ми з дурки вночі втекли,

Я і мій приятель — Льоня де Сад,

Хоч один одного сильно поважали,

Розлученню з ним був я радий!

У двері твої я буду ломитися,

Хоч до  самого ранку,

Мені так треба порозумітися,

Як мене ти дізнатися не змогла,

Я же лицар, я всіх красивіший,

Я готовий підкорити тебе!

Ну, відчини мені двері швидше,

Ну, давай, пусти мене!

Вона любити хотіла реального чоловіка,

А я, просто психом був для неї,

У цьому знаходив я головну причину,

Щоб довести, що це брехня!

Двері її ламають, стіни стрясаючи,

Вдома її увірватися я так хочу,

—«Що ж ти, рідна мені не відкриваєш?!!»

Я на всю округу кричу!

У двері твої я буду ломитися,

Хоч до  самого ранку,

Мені так треба порозумітися,

Як мене ти дізнатися не змогла,

Я же лицар, я всіх красивіший,

Я готовий підкорити тебе!

Ну, відчини мені двері швидше,

Ну, давай, пусти мене!

Візьмись звідки стража налетіла,

Розкидати їх всіх я не зміг,

Жінка моя з жахом дивилася,

Як мене садять у «Козелок».

У двері твої я буду ломитися,

Хоч до  самого ранку,

Мені так треба порозумітися,

Як мене ти дізнатися не змогла,

Я же лицар, я всіх красивіший,

Я готовий підкорити тебе!

Ну, відчини мені двері швидше,

Ну, давай, пусти мене!