Мои друзья... - КИНО

Пришёл домой и, как всегда, опять один.

Мой дом пустой, но зазвонит вдруг телефон,

И будут в дверь стучать и с улицы кричать,

Что хватит спать.

И пьяный голос скажет: «Дай пожрать.»

Мои друзья всегда идут по жизни маршем,

И остановки только у пивных ларьков.

Мой дом был пуст, теперь народу там полно,

В который раз мои друзья там пьют вино.

И кто-то занял туалет уже давно, разбив окно,

А мне уже, признаться, всё равно.

Мои друзья всегда идут по жизни маршем,

И остановки только у пивных ларьков.

А я смеюсь, хоть мне и не всегда смешно,

И очень злюсь, когда мне говорят,

Что жить вот так, как я сейчас, нельзя.

Но почему?

Ведь я живу.

На это не ответить никому.

Мои друзья всегда идут по жизни маршем,

И остановки только у пивных ларьков.

Прийшов додому і, як завжди, знову один.

Мій будинок порожній, але задзвонить раптом телефон,

І будуть у двері стукати і з вулиці кричати,

Що вистачить спати.

І п'яний голос скаже: «Дай пожерти.»

Мої друзі завжди йдуть по життя маршем,

І зупинки тільки біля пивних яток.

Мій дім був порожній, тепер народу там повно,

Вкотре мої друзі там п'ють вино.

І хтось зайняв туалет уже давно, розбивши вікно,

А мені вже, зізнатися, все одно.

Мої друзі завжди йдуть по життя маршем,

І зупинки тільки біля пивних яток.

А я сміюсь, хоч мені і не завжди смішно,

І дуже злюсь, коли мені кажуть,

Що жити ось так, як я зараз, не можна.

Але чому?

Адже я живу.

На це не відповісти нікому.

Мої друзі завжди йдуть по життя маршем,

І зупинки тільки біля пивних яток.