Под луной - Хелависа

Не уведут меня мечты в Броселианский лес,

Не мил мне дальний Авалон, пленительный витраж,

Там, где безумный Ланселот скрывался от небес,

Где уладских героев парус побеждал ветра.

Не надо тайных мне земель, в которых сердце спит:

Земли под морем, где, вдали от солнца и луны,

Семь древних прях сплетают в прах какой-то жизни нить;

Разрушены ворота многобашенной страны.

И лес волшебный, где с рассветом вепрь был убит,

И гордых королев венцы склоняются над ним.

Они могли принять обличье ланей или выдр,

И фей лесных, и ястреба со взглядом голубым.

И где бы я не проходил в тех беспокойных снах,

По склонам гор, по берегам без света и тепла,

Хранит пустынная волна след княжьего челна,

И ветер арфою звенит, и слышен тихий плач.

Из-за того, что мне шепнул голодный рог

Охотничьей луны, повисшей между ночью и днем,

Мечты о девах, чья краса померкла от тревог,

Пусть даже в древней сказке, сердце разобьют мое.

Не відведуть мене мрії в Броселіанський ліс,

Не милий мені далекий Авалон, чарівний вітраж,

Там, де шалений Ланселот переховувався від небес,

Де володарських героїв вітрило перемагало вітру.

Не треба таємних мені земель, де серце спить:

Землі під морем, де, далеко від сонця та місяця,

Сім древніх прях сплітають у порох якогось життя нитку;

Зруйновано ворота багатобаштової країни.

І ліс чарівний, де на світанку вепр був убитий,

І гордих королів вінці схиляються над ним.

Вони могли прийняти вигляд ланей або видр,

І фей лісових, і яструба з поглядом блакитним.

І де б я не проходив у тих неспокійних снах,

По схилах гір, по берегах без світла та тепла,

Зберігає пустельна хвиля слід княжого човна,

І вітер арфою дзвенить, і чути тихий плач.

Через те, що мені шепнув голодний ріг

Мисливського місяця, що повисло між ніччю і днем,

Мрії про дівчат, чия краса померкла від тривог,

Нехай навіть у стародавній казці, серце розіб'ють моє.