Кракатук - Хелависа

Вот окно, вот мы двое на подоконнике,

Под окном по заледеневшей брусчатке

Строем едут вооружённые конные —

Шлемы, клинки, в ночи эполет отпечатки.

И ты шепчешь — а мы с тобою сделаем собственных воинов,

Оловянных, терракотовых, в общем, бессмертных

Они будут сражаться только за нашу любовь,

Идти непреклонно против любого огня и ветра

С деревянными их саблями

И со стеклянным вечным дыханием

Проливала бы оловянную кровь

Наша армия, армия

Мой генерал, а если наш враг — о семи головах,

Семь сверкающих корон над звездными башнями?

И ты шепчешь — госпожа моя, я помогу победить тебе страх,

Нашу армию мы вылепим ещё более страшною

Ведь с деревянными их саблями

И со стеклянным вечным дыханием

Ныне льет оловянную кровь

Наша армия, армия.

И под вышитым знаменем

Бубенцы звенят — прости меня!

От зари до исхода дня,

Наша армия, армия.

Помнишь, как ты волок через лес меня по снегу,

Спотыкался меж дымящихся луж и осколков?

Вновь и вновь налетает неизбежная готика,

Семь корон, семь башен, семь знамён и только

С воронёными их саблями

И с морозным белым дыханием

Льётся кровь неизменно алая

Нашей армии, армии.

До исхода дня — спаси меня,

Под шелковым выцветшим знаменем

До последнего, до единого

Наша армия, армия, армия…

Ось вікно, ось ми двоє на підвіконні,

Під вікном по замерзлій бруківці

Будом їдуть озброєні кінні.

Шоломи, клинки, вночі еполет відбитки.

І ти шепочеш - а ми з тобою зробимо власних воїнів,

Олов'яних, теракотових, загалом безсмертних

Вони будуть боротися тільки за наше кохання,

Іти непохитно проти будь-якого вогню та вітру

З дерев'яними їх шаблями

І зі скляним вічним подихом

Проливала б олов'яну кров

Наша армія, армія

Мій генерал, а якщо наш ворог — про сім голов,

Сім блискучих корон над зоряними вежами?

І ти шепочеш - пані моя, я допоможу перемогти тобі страх,

Нашу армію ми виліпимо ще страшнішою

Адже з дерев'яними їх шаблями

І зі скляним вічним подихом

Нині ллє олов'яну кров

Наша армія, армія.

І під вишитим прапором

Бубонці звенять — вибач мені!

Від зорі до кінця дня,

Наша армія, армія.

Пам'ятаєш, як ти тяг через ліс мене по снігу,

Спотикався між димлячих калюж і осколків?

Знову і знову налітає неминуча готика,

Сім корон, сім веж, сім прапорів і лише

З вороненими їх шаблями

І з морозним білим подихом

Льється кров незмінно червона

Нашої армії, армії.

До кінця дня - врятуй мене,

Під шовковим вицвілим прапором

До останнього, до єдиного

Наша армія, армія, армія...