Ты так хотел - Калинов Мост

Ты так хотел избегнуть глаз,

Пройти одним, — не обронить

Следы в песок упругих лет,

Умыть дождем день бороны.

Но завернул в овечий мех

Тебя отец на берегу.

Малиной грел, метелью вел,

Брусницей звал — в сугроб реку.

И в выстрел гона у седоков

Дымились кони в узор оков.

Просили травы из-под копыт

Вернуться равным в круг догопыт.

Без рукавицы пьяной молвой

В осень дымится степь булавой.

Голос ходил ночью сполохом,

В ворох годин лапу полога

Сбросил с глаз — пробудил уверень доли.

И ни за что кинут шкурами,

Взят усачом целым куренем:

Стал горазд на пути встречать повторень.

Бел, пел пыльным звуком,

Жаль, жар!

— Гнев аукал.

Ветреный, бросился видеть зря.

Ил был по колено, звон — вон:

Веткой горелой вед уныль.

В сумерках клен в листья зареван.

И черта лопнет в брызги,

А вчера парень рыскал

Уберечь навсегда твой прищур

Пропадал снегом в ливень,

А господарь горстью гривен.

Правит речь свысока ждет солнечный чурень.

Мне бы только помнить имя твое.

Ти так хотів уникнути очей,

Пройти одним,— не забронювати

Сліди в пісок пружних років,

Вмити дощем день борони.

Але загорнув у овече хутро

Тебе батько на березі.

Малиною грив, хуртовиною вів,

Брусницею кликав в кучугуру річку.

І в постріл гону у сідків

Димилися коні в візерунок кайданів.

Просили трави з-під копит

Повернутися рівним у круг допит.

Без рукавиці п'яний поголос

Восени димиться степ булавою.

Голос ходив уночі сполохом,

У годині лапу пологу

Скинув з очей — пробудив впевненість частки.

І ні за що кинуть шкурами,

Взято вусаном цілим куренем:

Став добрий на шляху зустрічати повторень.

Біл, співав курним звуком,

Жаль, жар!

—Гнів аукал.

Вітрений, кинувся бачити дарма.

Іл був по коліна, дзвін — он:

Гілкою горілої нудьгує.

У сутінках клен в листя заревий.

І риса лусне в бризки,

А вчора хлопець нишпорив

Вберегти назавжди твій примруж

Пропадав снігом у злива,

А господар жменю гривень.

Править мову зверхньо чекає сонячний чурень.

Мені тільки пам'ятати твоє ім'я.