Сны сбываются - Калинов Мост

В закатный плен отвагой проклятых

Отсеяли заветные объятья.

Где прилетали птицы белые

Клевать из рук обугленных зерно.

Как поминали дни былые

Обречённые утешиться собратья.

И поднимали небо взглядом боевым

Ещё безусые юнцы.

Путались в гривах тропы,

Болью чернели скулы-

Вёсны мирить уздой.

В ропот глухой утробы

Местью грубели шкуры-

Мздой:

Льдами распорот взгляд.

И стародавний мёд уста кропил,

Где мудрые ведут непобедимых.

Судьбою общей поклялись

Стоять плечо в плечо до самого конца.

Где очищение горит в сердцах огнём,

Смятенье в клочья рвётся дымом.

И смерть уж больше не страшит

Безумной яростью изломанных мечей.

Дети чужих времён,

Где целовались мы-

Вьюги молву хранят.

Звали снега ремнём,

Память седой зимы-

Девственный яд.

Помнят героев плахи,

Как неуёмно плакать

Яблоком тесным

В золото песен.

Где сны сбываются…

У західний полон відвагою проклятих

Відсіяли заповітні обійми.

Де прилітали птахи білі

Клювати з рук обвуглених зерно.

Як поминали дні колишні

Приречені втішитися побратими.

І піднімали небо поглядом бойовим

Ще безусі молодики.

Плуталися в гривах стежки,

Білью чорніли вилиці-

Весни мирити уздой.

Нарікання глухої утроби

Помстою грубіли шкури-

Мздой:

Льодами розпирає погляд.

І стародавній мед вуста кропив,

Де мудрі ведуть непереможних.

Долею загальною присяглися

Стояти плече в плече до самого кінця.

Де очищення горить в серцях вогнем,

Збентеження в клапті рветься димом.

І смерть вже більше не лякає

Шалена лють зламаних мечів.

Діти чужих часів,

Де цілувалися ми-

Завірюхи чутки зберігають.

Звали снігу ременем,

Пам'ять сивої зими-

Незаймана отрута.

Пам'ятають героїв плахи,

Як невгамовно плакати

Яблуком тісним

У золото пісень.

Де сни збуваються.